Скульптури Аполлінарія Ґловінського в Луцьку - лише на архівних фото

2 травня 2018
Маша Пилипчук

Останніми роками старовинне місто змінюється і розбудовується буквально на очах: виростають висотні житлові будинки, старі фасади модернізуються «під Європу» у мармур або ж завішуються крикливими вивісками, радикальні реконструкції змінюють знайомі ще нашим дідам-батькам будівлі до невпізнання, зникають знайомі з дитинства тінисті дерева, а натомість з’являються вартісні зразки ландшафтного дизайну… Зміни міського простору настільки стрімкі та очевидні, що мимоволі ловиш себе на думці про те, що власна пам'ять вже не може тобі точно нагадати: а що було на цьому місці десь отак з 20 чи 30 років тому? Архівні фото з видами Луцька вкотре вражають – зміни міського «обличчя» настільки разючі навіть за спогадами одного покоління, що лишень один міський об’єкт, зафіксований близько 80-90 років тому, виглядає зараз таким «чужим та інакшим». Та у свій час він мав своє актуальне тематичне наповнення, «вписане» у локацію міста.

Мистецький календар вкотре нагадав про пам’ятну дату – 1 травня 1884 року день народження видатного польського скульптора Аполлінарія Ґловінського,  писали "Волинські Новини". Народився мистець у Тернополі, жив і працював переважно у Варшаві. 

Саме у цього знаменитого варшавського скульптора у 1924 році магістратом були замовлені погруддя чотирьох визначних польських персоналій, діяльність і творчість яких була пов’язана з Волинню. Погруддя Ю.Словацького, Г.Сенкевича, Т.Чацького і Ю.Крашевського прикрасили оновлений залізобетонний міст через річку Глушець, який тоді було гучно названо на честь польського короля Казимира Великого (попередній дерев’яний називався Братським мостом), як описує в нарисі «Легенди одного Луцького мосту» знаний волинський краєзнавець Вальдемар Пясецький.

У 1960-х роках міст було реконструйовано. Кажуть, погруддя в той час валялися неподалік у заростях кущів а згодом зникли. Були зруйновані, так чи інакше, і інші скульптури Аполлінарія Ґловінського: це пам’ятники Адаму Міцкевичу та Юзефу Підсудському в Тернополі, рідному місті мистця. Саме скульптуру Пілсудського сам автор вважав найціннішим своїм твором. «Це найбільший пам’ятник маршалу на коні в Польщі! Уявіть собі п’ятиметрову статую. І окрім того я розмістив дві фігури з обох сторін п’єдесталу – легіонера і польського солдата. Боже! Який я був щасливий, що зможу звести цей пам’ятник в Тернополі, моєму рідному місті! Скільки спогадів!», – так пригадує один із приятелів скульптора Генрик Северин Завадський розмову про його твори, віддаючи належне скромності і небагатослівності автора стосовно власного мистецького визнання.

Бездоганний академічний вишкіл у найкращих педагогів Краківської академії мистецтв художників Флоріяна Цинка, Юзефа Панкевича і скульптора Константи Лащки у 1906-1909 рр. дали змогу молодому мистцеві розвинути свій талант до професійного рівня найвищого ґатунку. Згодом мандрівки до Франції та Італії наповнили досвід знайомством з найяскравішими класичними зразками світового та європейського мистецтва, спілкуванням з мистцями-сучасниками. 

У 1913-1916 рр. Аполлінарій працював у Польському театрі у Варшаві. 

Під час І світової війни зазнав інтернації до Сибіру, але в 1918 році йому вдалося повернутися до Варшави. Активно працював у портретному жанрі, використовував різні матеріали: бронзу, мармур, дерево. Залишив великий доробок скульптурних портретів своїх сучасників, серед яких – видатні польські персоналії. 

Твори мистця отримали схвалення критиків, здобули популярність у колах культурної еліти під час виставок у Варшаві, Лодзі, Познані, інших містах Польщі. Аполлінарій Ґловінський став членом кількох професійних спільнот – Товариства заохочення красних мистецтв (з 1938 ввійшов до його керівного органу), Спілки професійних мистців-скульпторів. У 1929 році «за заслуги у галузі соціальної роботи» Ґловінський був удостоєний державної відзнаки Польщі – «Бронзового Хреста Заслуги».

Помер Аполлінарій Ґловінський 10 серпня 1945 року у Варшаві, там і похований.

Старовинне місто Лучеськ змінюється, а на його вулицях з’являються нові мистецькі об’єкти наших сучасників. Яка доля їх чекає? Чи довго вони будуть прикрашати вулиці міста і чи згадають про їхніх авторів через років 50, а через 100? 

За матеріалами сайту Галереї мистецтв .

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

За лаштунками операції "Гроза". Частина 2
​23 серпня 1939 року у Кремлі був підписаний пакт Молотова-Ріббентропа. Цю подію зафіксувала безпристрасна кінокамера, яка зафіксувала Молотова і Ріббентропа, які підписують договір, а за їхніми спинами немов два змовники про щось шепотілись Сталін – ідейний натхненник операції «Гроза», і її розробник – майбутній Маршал СРСР Шапошников.
Читати більше
Вірменська молодь вимагає змін. Деякі особисті враження після молодіжної сесії AYSOR
Про вічну дружбу російського і українського народів, про вірменських жінок на кухні, кав'ярні, де не курять, та інші враження від Вірменії після молодіжного форуму.
Читати більше