Чому саме десять? А може їх більше? Якщо прислівник вважається самостійною частиною мови, то чому б не виділити як окремі частини мови дієприкметник і дієприслівник. Тоді в українській мові буде дванадцять частин мови.
А ось російський філолог О. О. Шахматов вводив у коло частин мови приставку і зв'язку. Справді, якщо вважати самостійною частиною мови прийменник, то чому не вважати такою приставку. За Шахматовим частин мови буде вже чотирнадцять. Радянському лінгвісту Л. В. Щербі належить думка про виділення безособово-предикативних слів (це слова типу «можна», «не можна», «треба», «шкода» тощо) в окрему частину мови, названу ним «категорія стану». Але є чимало й інших претендентів на звання частин мови, наприклад, модальні слова, питальні і відносні слова тощо. Якщо все це включити в загальний ряд, то число частин мови в українській мові переступить за двадцять.
Але можна й скоротити це число. Так, радянський мовознавець В. В. Виноградов зазначав: «Легше всього заперечити право називатися частиною мови у вигуку ... Крім вигуків, із групи частин мови легко випадають службові слова». Це стосується часток, прийменників, сполучників. Немає спеціальних граматичних ознак самостійної частини мови у числівників і займенників. Перші можна віднести до прикметників, другі - до іменників. Що стосується прислівників, то одні з них варто зарахувати (як особливу форму) до іменників, інші - до прикметників. Іменник і прикметник можна об'єднати в одну категорію імені. І тоді залишаться лише дві частини мови: ім'я і дієслово.
Цікаво, що О. П. Павловський у праці «Грамматика малороссийского наречия», виданій у 1818 році, що є першою граматикою живої української мови, поділяв частини мови саме на ім’я та дієслово і протиставляв їм усі інші.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
