Скарби часу і простору Наталії Дев'ятко

Дев'ятко Наталія. Скарби Примарних островів. Книга 1. Карта і компас: Роман. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2011. – 304 с.
Дев'ятко Н. Скарби Примарних островів. Карта і компас : Роман. / Видання 2-ге.– Х. : Мачулин. – 2015. – 372 с.
Дев'ятко Н. Скарби Примарних островів. Книга 2. Кохана Пустельного Вітру : Роман. – Тернопіль : Навчальна книга – Богдан, 2012. – 320 с.
Дев'ятко Н. Скарби Примарних островів. Кохана Пустельного Вітру компас : Роман. / Видання 2-ге.– Х. : Мачулин. – 2017. – 376 с.
 

У 2017-му році твори молодої авторки з Дніпра, лауреата Міжнародного літературного конкурсу "Коронація слова" Наталїї Дев’ятко увійшли до оновленої шкільної програми з вивчення української літератури: "Легенда про юну Весну" – 7 клас, "Скарби Примарних островів" – 9 клас, "Злато Сонця, синь Води" – 10 клас.

Отже, вже з цього навчального року перевидану першу частину трилогії "Скарби Примарних островів" Наталії Дев’ятко вивчатимуть учні 9-х класів. Але, думаю, щонайперше, її потрібно прочитати (або перечитати) педагогам, оскільки книга та глибока за своїм філософським та психологічним наповненням, має оригінальну фабулу і складається із захоплюючих та небезпечних пригод. Я перечитала її й вирішила поділитись із освітянами, батьками та й загалом – усіма поціновувачами пригодницького фентезі – своїми роздумами про книгу, героїв та антигероїв, яких зобразила на сторінках своєї книги пані Наталія.
 
У давні часи, коли міф був засобом тлумачення й пізнання оточуючої дійсності, сформувалась особлива уява щодо часу й простору, які згодом вплинули на літературу і мистецтво. Світ у свідомості наших предків поділявся на дві частини – звичайну і священну. Вони наділялися різними якостями: перша вважалася звичайнісінькою, буденною, а друга – дивовижною, казковою, фантастичною. Оскільки дії міфічних героїв містилися в їхньому переміщенні з одного простору-часу до іншого, з буденного до фантастичного, постільки й чекали на них у мандрівках різні незвичайні пригоди, бо дива можливі лише у незвичайному світі.

У такому ж незвичайному для нас, мешканців техногенного світу, місці розгортаються дії роману "Скарби Примарних островів" молодої дніпропетровської авторки Наталії Дев’ятко.

Під чорними вітрилами піратського корабля "Діаманти" зібралася незвичайна команда. Шукач пригод та незрівняний знавець морського чаклунства капітан Ярош Сокіл, звичайна родина разом із донькою Роксаною та її розумний кіт Сиріус, могутні давні істоти (Смерть, Харон, Матір) та шкільний вчитель Костянтин, дивні казкові істоти Фея та Янголятко і колишній пірат граф Ричард Елігерський – всіх їх покликала жага пригод та нестерпне бажання знайти незлічені скарби.

У руках Яроша зачарована карта, що вкаже шлях до Примарних островів, туди, де й знаходяться ці скарби. Але... Корабель та його команду переслідують жорстокі й підступні вороги на чолі з Химерою, вірним радником Імператора. Сам повелитель постійно мешкає у місті з очима звіра, але його вірний міністр Феофан та білокрила Химера завжди напоготові – чи то особисто взяти участь у страті ворогів Імперії, чи то прикласти зусилля на ствердження могутності держави...

Втім, не вдаватимуся у повний переказ тексту, бо це завадить читачеві отримати справжню насолоду від несподіваних обертів сюжету, розвитку подій та різноманітних пригод численних героїв.

Увагу звертає саме вир подій, які відбуваються у різні часи та багатьох просторах. Між рядками твору минають роки, читач за волею автора переноситься в іншу частину світу: у прокляте зачароване місто (розділ 19), спогади членів екіпажу "Діаманти" (розділи 14, 15, 16) тощо. Час може текти паралельно в просторі (розділ 6, сцени ув’язнення капітана Яроша та зустрічі Михайла та Рити) або прискорювати свою ходу, як то відбулося на Тортузі (розділ 15: "Секунди перетворилися на роки, але ніхто не міг нічого вдіяти. Капітан стрибнув у воду, та вир часу закрутив і його. За кілька хвилин чоловік перетворився на зігнутого хворобами старця").

Швидкість подій постійно тримає читача у напрузі. Здається, що кожна фраза починається зі слова "раптом", кожна секунда може стати зламною, змінити все місцями, закінчитися катастрофою. ("Вони розстріляли нас без бою. І коли "Русалонька" пішла на дно, виловили всіх живих і стратили на палубі свого корабля", – розповідає піратка Софія у розділі 14).

Той самий час тече неоднаково для героїв роману, для автора-оповідача й для читача. На сторінках книги, як і в літописах, час дієвий, рахунок його ведеться від події до події. Якщо ж не відбувається нічого необхідного для розвитку сюжету, авторка "вимикає" час, як шахіст, який, зробивши хід, вимикає свій годинник. Але іноді пані Наталія може використати й піщаний годинник, аби перевернути події, і примушує їх рухатися від розв’язки до початку або й закільцьовує їх (зрозуміло, стосовно життя героїв, як у розділі 10: "Ми хотіли, – наче за всіх відповіла Іларія, – мріяли, як повернемось. Хоча були тут щасливі. Острів великий, ми й не обійшли його повністю. Але, коли з’явився корабель, щось зламалося... – вона підшукувала слова...").



Своєрідність роману у багатьох випадках обумовлюється співвідношенням двох часів: часу, коли відбувається подія, і часу, коли ми про це дізнаємося від авторки. Час, коли ми про щось дізнаємося – той же самий час, у якому живе оповідач. Час, коли відбуваються події – це час героїв. І все це ми, читачі, сприймаємо зі свого сьогодення.

Просторово-часові характеристики роману значно відрізняються від тих знайомих нам якостей, з якими ми стикаємося у повсякденному житті або про які можемо дізнатися на уроках фізики. Простір твору викривлюється і замикається на собі, може бути обмеженим, мати кінець, а окремі частини, з яких він складається, мають різні якості.

Три виміри – довжина, глибина і ширина – авторка ламає найбільш непередбачуваним чином і поєднує те, що в реальному світі поєднати неможливо (так, у розділі 20: "– А як мені потрапити в той... паралельний світ? Що для того треба? // – Що для того треба? – перепитала жінка... Вийди в ніч, пройди через місто, покинувши все своє життя. ... За містом старий цвинтар є, пройди крізь нього..." або так: "– Потяг зупиниться між станціями. Двері відкриються, та того, окрім тебе, ніхто не відчує, – рублено говорила жінка. – В тебе буде хвилина. Сам зрозумієш, яка з цих доріг – твоя").

Простір світу Примарних островів несподівано перевертається у відношенні до дійсності або змінює свої якості – розтягується, стискається, викривлює пропорції окремих частин. Те ж стосується і часу, в якому відбуваються пригоди героїв, розлуки й зустрічі, боротьба із ворогами, пошуки скарбів (до речі, слово це не можна розуміти так, як, здається, декларує його автор. Для кожного з героїв воно несе інший сенс. Для когось – втрачене й знову знайдене кохання, для когось – свободу думки, а для когось – свободу жити і втрачати життя за своїм бажанням. Але не будемо відволікатися!).

Якості художнього часу роману непередбачувані. Іноді здається, що він, як у казці Л.Керолла "Аліса у країні див", "несповна розуму". Роман легко переносить нас в інші часи ("Це було давно..." – починає згадувати один з героїв роману – Ричард Елігерський. (Цікавий початок, за законами казкового жанру) Та інші світи ("І де ця щаслива земля, де я зможу зустріти своє кохання? – не повірив їй Макс.// У мріях чи в сновидінні, у паралельному світі, як зараз кажуть...").

Те ж стосується і часу-віку героїв. На сторінках роману діють міфічні істоти, що існують необмежено довго – той же Харон, Смерть, Матір. Але, за якихось надзвичайних обставин вони можуть зникнути на якийсь певний час ("– Підеш? – не зрозуміла Смерть. – Як підеш? Помреш? Ти ж є життя? Ти не можеш померти"). А Фея та Янголятко існують, як існують символи краси, добра та любові.

Герої – люди і чарівники, теж живуть кожен у своєму часі, і вік кожного залежить від якихось певних обставин: у піратів він довший, бо їх "любить і захищає море", мешканці суші живуть у звичайному, людському, часі. Але всі вони, зведені волею авторки у ТЕПЕР і ЗАРАЗ, діють разом, щоб незабаром знову розійтися у часі та просторі.

Наостанок треба зазначити, що межу вигадки Наталії Дев’ятко визначити практично неможливо, бо в ідеалі вона дорівнює самій дійсності і розуміти її треба як ланку між дійсністю та її відбитком, бо ланка ця і неминуча, і єдина.

Літературні критики вважають, що життя твору можливе лише за існування гармонії між автором та читачем. Здається, молодій авторці вдалося досягнути цієї гармонії, й тому на її твір чекає довге й щасливе життя.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

8 занедбаних місць на планеті, від яких стає моторошно
У світі багато занедбаних місць, і кожне з них має свою історію. Якісь місця вселяють страх, якісь – почуття захоплення. У статті ми зібрали для вас наймоторошніші місця на Землі, від яких перехоплює подих.
Читати більше
Хто вона: Найкрасивіша українка діаспори
Цього року участь в конкурсі краси Мiss Ukrainian Canada-2018 взяли понад 100 конкурсанток з усієї Канади. Уродженка з міста Дрогобич Львівської області, Юлія Щербан стала володаркою розкішної корони з тризубом.
Читати більше