Початок березня. Шевченкіана…
Шевченкові вуса доповнювалися іклами та ріжками на сторінках шкільного підручника з літератури, і по цьому можна було здогадатися, що персона ця вкрай нецікава для школяра, який користувався цим підручником до тебе.
Ще б пак! Зубрити напам'ять "Лілею", обговорювати моральність покритки Катерини чи поетику вишневого садка із хрущами – не вельми захоплююча справа. На вивчення творчості Генія української літератури
Тараса Шевченка давалось і, напевно, дається багато шкільних годин, але чомусь в кожного школяра поет асоціювався із "Заповітом", отими бур'янами, в яких сидів малий Тарас і тринадцятирічним пас ягнят за селом. Додайте до цього щорічні концерти, присвячені пам'яті великого Пророка. Діти знову зубрять поеми, надривають горло, виводячи складні пасажі "Реве та стогне Дніпр широкий" і аж віриться, що сам Дніпро реве вустами школярів. Для різноманіття можна додати кілька драматичних сценок про малого Тараса, який цілими днями малює в бур´янах і світу білого за ними не бачить. Ось майже стандартна програма святкування Шевченкових днів.
Можливо, в цьому немає нічого поганого, але я знаю іншого Шевченка – інтелігента, просвітника, митця, академіка. І хочеться, щоб таким знали Тараса Шевченка всі, починаючи зі шкільної парти. Досить вже корчити з поета жебрака, хлопа, мученика!
"Шевченко був звульгаризований віддавна і досить міцно. Весь прометеїв запал, вся пророча висота, вся нелюдськість змісту його таких на позір "людських" слів для більшости інтелігенції були порожнім місцем. Бралось від Шевченка те, що не вимагало жадних зусиль, отже, "садок вишневий коло хати" та славетний кожух із шапкою ("народницький" дух не зносив Шевченкового сурдугу і диплома Академії Мистецтв)" (Є. Маланюк).
А тим часом ми й надалі продовжуємо "вульгаризувати" Шевченка своєю лінню. Порівняння, скажімо, "Кобзаря" із Біблією, де кожна цитата має певний символічний зміст, призводить, зрештою, до виривання тих же цитат із контексту. Цим спекулювали, спекулюють та будуть спекулювати чи то політики, чи дослідники, чи просто ті, хто прагне сенсацій. Тому справедливо зауважує вчений-шевченкознавець Г. Грабович, що за рядками поезій Т. Шевченка приховані своєрідні структури та коди, які належить розшифрувати, а масштабний вплив поета
"характеризує не тільки силу його поезії, а й потреби, а заразом і політичне безсилля народу, речником якого він став. …Історичний феномен Шевченка, крім усього іншого, ґрунтується на культурній готовності відповідної аудиторії та здатності письменника резонувати у лад з її колективним досвідом, емоціями та сподіваннями".
Напевно, ми ще не готові сприйняти Шевченка, хоча, думаю, ми просто лінуємося. Шевченко набагато багатогранніший, аніж ми його знаємо. Достатньо лише хотіти відкривати його для себе.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
