шахівниця

і відбуватимуться події, про які я вже не знатиму...
і лунатимуть промови, слова яких я вже не почую...
буде речення, яке не встигну завершити...
напівкрик чи напівстогін злине до небес останнім запитанням до Бога і світу від мене... - 
можливо...
мабуть...
напевне...
а може й ні...хтозна...
кажуть в кожного своя книга буття...
з часом вона гортається у зворотному напрямку...
головне в цей час - не заблукати у дитинстві...жартую...
та жарт жартом, а таке трапляється частіше аніж ми собі гадаємо...
проте... - нічого з вище згаданого, звичайно, не збудеться...
того просто не буде! і... - крапка на цьому...
бо я вже там, у минулому...
прийдешнього не бачу, 
сьогодення не чую, 
реальність за лаштунками туману...
я весь у своїх спогадах, 
у минулому, 
у своєму вигаданому світі реалій...
я немов граю у шахи із самим собою...
уявив собі суперника - він мовчазний, похмурий, у чорному каптурі...
і ніхто його не бачить...окрім мене...
і ніщо не порушує німу тишу... - 
лише самий шурхіт по оксамитовій площі від ходи шахових фігур...
він - наглядач за часом, охоронець чистоти вічності буття, безперервної послідовності подій...
я - тимчасовість, яке уявило себе споборником якихось нетлінних істин буття...
але втратив усе внаслідок тої споборності...
і тепер ось страдником сів грати у шахи з могутнім воїном вічності...
граю в очікування свого вироку, останнього слова, миті...
коли темрява нечутно увійде із хриплим примовлянням 
- ...шах і мат... - 
і відтоді я стану уявне, ніщо...
мовчазний, похмурий, безликий стороннім, у чорному каптурі сидітиму навпроти у шаховій грі...
байдужий, хрипло вимовлятиму вирок схожим на мене колишнього суперникам...
о! як легко уявити собі темний світ...
набагато складно уявити світлий, райдужний, щасливий, радісний світ...
а ще складніше - уявити світ кохання, коли воно відсутнє у тобі...
особливо, коли ти вже не знаєш подальших подій, спрямованих на покращення буття...
не чуєш промов, слів просвітлення...
коли не встиг завершити речення на папері... - з пальців випало перо...
коли твоє останнє запитання до Бога і світу лунає в пустелі безмовності...
коли сторінка твоєї книги буття дочитана тобою і закрита, 
відкладена,
у сховищах темряви...