Сенсо-фізіологізм як літературний напрям 

Сенсо-фізіологізм як літературний напрям був започаткований українським письменником В’ячеславом Гуком 2003 року в Криму. Про це письменник зазначив у своїй поетичний збірці «Восьмий день тижня»,  Сімферополь, 2003. В’ячеслав Гук є автором терміну «сенсо-фізіологізм» та концепції, що лежать в основі цього напряму, який яскраво відбився зокрема в його романі «Сад Галатеї» 2008, Сімферополь (перевидання Київ, «Український письменник» 2015). Сенсо-фізіологізм як напрям є дослідженням чуттєвого сприйняття та його впливу на свідомість і став реакцією на кризу літератури українського постсоціалізму.

Сенсо-фізіологізм у контексті літератури – це концепція, яка стверджує, що літературний твір викликає у читача певні фізичні відчуття та фізіологічні реакції. Іншими словами, це підхід, який наголошує на тілесному сприйнятті літератури, де текст впливає на організм читача, викликаючи певні реакції, такі як мурашки, прискорене серцебиття або інші фізіологічні прояви.

Отже, сенсо-фізіологізм як літературна концепція відображає:

• Фізичний вимір сприйняття літератури: вплив твору на тіло, а не лише на розум.

• Реакції організму на текст: визнання, що емоції та уявлення, викликані читанням, проявляються на фізіологічному рівні.

• Тілесний досвід читання: сприйняття літератури як процесу, що відбувається в тілі, а не лише в свідомості.

Таким чином, сенсо-фізіологізм відрізняється від традиційного підходу, що зосереджується на інтелектуальному розумінні тексту, акцентуючи увагу на фізичних, тілесних відчуттях, які виникають під час читання.