Щоденник моєї весни 2020 або Як живеться в умовах карантину в США 

Середа, 11 березня

Ще зовсім трохи—і вихідні! Скільки планів і задумів попереду—у суботу вперше в житті піду на хокей! Білети дорогі, але живемо один раз—місцеві Flyers гратимуть із командою з Міннесоти. Гра обіцяє бути цікавою...

Четвер, 12 березня

Хокею не буде! Щойно офіційно оголосили про те, що матч переноситься на невизначений термін. Сподіваюся, у квітні все ж відбудеться...наврядче, це надовго.

П‘ятниця, 13 березня

Ось тобі і вірусна загроза—сьогодні ввечері повідомили про закриття всіх шкіл та дошкільних закладів Філадельфії до кінця березня. Дуже дивно—ще вранці вчителька написала про те, як дітям і дорослим потрібно дотримуватися гігієни, а у другій годині дня відправила повідомлення про закриття шкіл через епідемію короновірусу. Події ще ніколи не розвивались так стрімко.

П‘ятниця, 13 березня ( 20.36 вечора)

Тільки зараз до мене дійшло, що й дитячі садочки будуть на карантині...а ми якраз збиралися їхати на батути, та й гроші на фотографії групи я встигла здати. Може у квітні поїдемо! Будемо сподіватися на краще! А ще Трамп запровадив закриття кордонів з країнами Європи. України у списку немає, але, я все ж рада, що мама встигла «проскочити».

Субота, 14 березня

Шок! Сьогодні робили звичайні продуктові закупи у супермаркеті Волмарт. Полиці з рідким милом, дезінфікуючими серветками, водою та туалетним папером абсолютно пусті! Відчуття, що завтра—війна. Звичайних продуктів, на кшталт масла, цукру, м‘яса та птиці також немає у наявності. Брали те, що було і багато консервів ( на всяк випадок). Народ навколо помітно нервує, де-не-де бачили людей в хірургічних масках. Дивні часи настали.

Неділя, 15 березня

Дивлюся новини, рахую кількість інфікованих у Пенсильванії, Нью-Йорку та Нью-Джерсі. Дякую Богові, що маму ми зустріли в аеропорті імені Кеннеді тиждень тому. Тоді паніки ще не було, в телевізорі не розповідали про covid 19 з ранку до ночі як зараз. Сумую за часом, коли вся весна була розпланована наперед. 

Понеділок, 16 березня

Мої роботодавці офіційно переходять на режим карантину—немає замовлень усного перекладу. Яке розчарування...саме цієї весни я була готова працювати наче віл, до того ж у мене стало помітно більше часу на роботу—мама допомагає з дітьми. Але, як відомо, чоловік мислить, а Бог рядить. 

Вівторок, 17 березня

Кожен день схожий на попередній—день бабака. Щоб хоч якось знімати стрес, почала інтенсивні тренування кардіо плюс вправи на всі групи м‘язів—краще займатися спортом ніж постійно бігати до холодильника за порцією «заспокійливих» у вигляді вуглеводів. 

Середа,  18 березня

Чоловік продовжує ходити на роботу. Я хвилююся за нього. Його компанія ніяк не відреагувала на пандемію ( дивне слово, ніяк не пов‘язане з пандами). Дезінфікуючий гель для рук ніде придбати: ні в аптеці, ні в магазині, ні на Амазоні. Ось і на американські землі прийшов горезвісний привид дефіциту...

Четвер, 19 березня

Сьогодні вперше вийшли з дітьми на прогулянку. Потрібно було забрати стоси паперів для домашнього опрацювання математики, читання, природничих наук. Заразом роздавали безкоштовні обіди—я не планувала брати, але все ж взяла, щоб хоч їжа з кафетерію  нагадала Алісі про школу. 

П‘ятниця, 20 березня

І знову Волмарт, і знову наслідки «панічних атак», спричинених наступом вірусу та масштабами висвітлення новин із знаком мінус. Майже нічого не купили за списком. Воду знайшли у четвертому за рахунком магазині— і лише один контейнер в руки. Із дезінфікуючих засобів можна знайти хіба що засіб для чищення басейнів. Зараз жалкую, що не запаслася серветками і водою заздалегідь! Але ж ніхто не очікував ТАКОГО!

Субота, 21 березня

Люди явно не відрізняють карантину від відпустки, наші сусіди продовжують влаштовувати гучні вечірки з пивом та музикою. Охоплює злість та безпорядність—через таких «пофігістів» дата виходу із карантину відкладається на невизначений термін. 

Неділя, 22 березня

Вирішила нарешті подати мої українські дипломи на оцінювання та визнання в США. Давно пора було, але часу не знаходилось. Дякувати Богові пошта продовжує працювати.

Понеділок, 23 березня

Сьогодні натрапила на нове слово в Інтернеті—ковідіот ( або той, хто панікує та скуповує товари в магазинах). Тут безліч таких прикладів. Впевнена, що саме це слово визнають новим словом 2020 року. Головне, щоб люди припинили готуватися до апокаліпсису. Дехто вирішив, що зброя важливіша за туалетний папір—обсяги продажу зброї зросли у рази за останні кілька тижнів. 

Вівторок, 24 березня

Мої дипломи були успішно доставлені за адресою, але щойно я отримала лист від компанії, що займається сертифікацією закордонних документів освіти, як на мене очікував неприємний сюрприз—штат Вісконсін ( де ця компанія знаходиться) також закривають на карантин. Всі компанії, діяльність яких не є життевонеобхідною, призупиняють роботу. Одне добре—мої документи не застрягли в дорозі.

Середа, 25 березня

Всі підсумкові шкільні екзамени скасовано. Аліса рада—я не дуже. Розмови про те, що «школа може й не відкритися до кінця навчального року» більше не здаються нісенітницею.

Четвер, 26 березня

На потребу дня—більшість американців або досі не розуміють масштабів загрози, або свято вірять президенту, що « до Великодня ( 12 квітня) карантин буде не потрібен». Майже ніхто не носить масок, не дотримується правил соціального дистанціювання. Ну і куди ж без любителів гучних вечірок з алкоголем! Ось так і живемо...

П‘ятниця, 27 березня

Згадала про великий пазл на 1000 пазликів. Колись, роки три тому ми почитали його складати, але він видався нам не по зубах. Відклали до кращих часів. Ось тепер витягла його із-під ліжка і вирішила закінчити. Складання пазлів заспокоює нервову систему, а ще спонукає мозок до праці—в умовах карантину це панацея від розумової деградації.

Субота, 28 березня

І знову субота, що так схожа на попередню... з болем дивлюся на білети та на подарункову картку в ресторан. Все зачинено, дім став ще меншим. Все частіше хочеться сховатися і побути на самоті. Не вистачає особистого простору. Зловила себе на думці, що сумую за звичним розпорядком дня і за ранком, який починався о 7-й...

Неділя, 29 березня

Згадала про інтерв‘ю з художниками. Сіла працювати з диктофоном. Закінчивши роботу, зробила висновок—художники відрізняються від нехудожників більш філософським підходом до реальності. Вони ніби літописці, закарбовують історію, що твориться тут і зараз— на своїх полотнах та у своїх серцях.

Понеділок, 30 березня

Ось уже і третій тиждень карантину почався...все як завжди. Починаю розуміти, чому сидіти в тюрмі—це покарання для злочинця. Я відчуваю себе заручником власної оселі і з нетерпінням чекаю на п‘ятницю, щоб нарешті вийти « на прогулянку» в магазин.

Вівторок, 31 березня

Погода у нас на всі смаки—вчора було +23, сьогодні— + 6. Пори року змінюються майже щодня: то літо, то пізня осінь, слідом за нею рання весна пробивається нерішуче. Одним словом, Земля знаходиться у зоні турбулентності. Як вийти із неї поки що невідомо.

Середа, 1 квітня

Дефіцит туалетного паперу продовжується. Вже почали шуткувати, що « виробник туалетного паперу ZEWA сьогодні на прес-конференції оголосив, що купує Apple, Facebook і Google». Смішно...Але вартість білетів на спецрейс МАУ «Повертайся додому» змушує сміятися крізь сльози. За ціну одного такого диво-білета ( $2000) можна злітати в Австралію і назад! З 1-м квітня всіх нас!

Четвер, 2 квітня

У нас велика радість! Я знайшла вдома маленьку пляшку знезаражуючого засобу для рук. Ніколи б не подумала, що ця знахідка викличе стільки щастя. У часи, коли дезинфікуючих засобів немає у продажу-відчуття ніби виграла в лотерею або знайшла піратський скарб.

П‘ятниця, 3 квітня

Сьогодні дискутували з бабусею з приводу того, якою стороною правильно носити маску: кольоровою до себе чи від себе? Виявилося, що все ж кольоровою від себе, але переконати мою вперту стареньку в цьому не вийшло. Добре, що вона сидить вдома на карантині в Україні і рідко виходить на вулицю. 

Субота, 4 квітня

Вихідні на дивані. Переглянула серіал Why women kill ( «Чому жінки вбивають»)-непогано, дуже актуально...карантин вже дістав! Часом хочеться когось вбити. В понеділок у мене буде привід ненадовго вийти на вулицю-я чекаю цього моменту наче дня народження.

Неділя, 5 квітня

Купили настільні ігри для дітей. Будемо грати ввечері. Потрібно знову почати вишивати чи знайти іншу справу до душі. Необхідно  знайти точку опори у новій реальності. Очевидно лише одне-світ вже ніколи не буде таким як раніше.

Понеділок, 6 квітня

Аліса почала працювати на chrome book. Їх видала школа для допомоги дітям з уроками. А я продовжую працювати над пазлом-картиною Корін Хартлі «Діти на паркані». Я вірю, зо всі пазлики на місці. Якщо ж ні, то буде жаль витраченого часу. 

Вівторок, 7 квітня

Мама почала переживати за білети на червень. Панікує: відкриє Україна кордони чи ні? Якщо ні, то коли відкриє і як обміняти їх без додаткових грошових витрат? Більше запитань, ніж відповідей. Події розвиваються стрімко, і ніхто не дає ніякої гарантії. Коли весь цей сюрреалізм закінчиться?—риторичне питання.

Середа, 8 квітня 

Ура!!! Я закінчила складати пазл—всі пазлики в наявності. Мабуть так почувається альпініст, що підкорив Еверест. Пишаюся своєю наполегливістю і вірою у краще! 

Четвер, 9 квітня

І знову новина-школа не відновить роботу до кінця академічного навчального року. Фактично, четверга чверть пройде вдома для дітей та їхніх батьків. Всі розгублені, вчителі не розуміють як навчати онлайн, точних вказівок «згори» ще не надходило. Одним словом-ХАОС.

П‘ятниця, 10 квітня

Наближається католицький Великдень. У нас є традиція ховати пластикові яйця з цукерками, іграшками і грошима для дітей. Вони йдуть на так зване «полювання за яйцями» ( «egg hunt») і дуже радіють знахідкам. Тому сьогодні я ходила в доларову крамницю ( де всі товари коштують по $1) і приготувалася до Великодніх дитячих розваг. Життя триває...

Субота, 11 квітня

Маска і рукавиці—ось головні наші аксесуари для походу в магазин за продуктами. Нововведення для мережі супермаркетів Волмарт ( Walmart): людей впускають лише по 20, тому черги на вхід розтягуються наче в мавзолей. Сьогодні витратили 2 години на шопінг, який раніше тривав максимум годину. На каси також не пускають без супроводу—стараються привчати людей дистанціюватися один від одного. Багато хто нервує, висловлює своє невдоволення. Більше ніхто натяжно не посміхається. Але одиниці залишаються без хірургічних масок або респіраторів.

Неділя, 12 квітня

Святкуємо Великдень. Всі яйця знайдено, подаруночки отримано. Просто відпочинок. Більше не слідкую за новинами: не можливо постійно рахувати кількість інфікованих і померлих—голова йде обертом.

Понеділок, 13 квітня

Минув місяць з початку карантину. За цей час я стала маніакально мити руки, прати одяг частіше ніж один раз на тиждень і споряджати чоловіка на роботу наче на війну. Його компанія нарешті вирішила видати працівникам рукавиці. У знак подяки за те, що він продовжує працювати у дні карантину подарували йому картку супермаркету Реднерс на $100. Приємно.

Вівторок, 14 квітня

Після Великодня виявилось, що домашньої роботи більше ніж ми думали. Пора знову братися до уроків. Сьогодні весь день займалися розподіленням навчального навантаження. Мені пора платити зарплатню вчителя!

Середа, 15 квітня

Краєм ока переглянула місцеві новини. Схоже на те, що у Філадельфії пік захворювання ще не пройшов. Сумно. Хочеться, щоб пандемія йшла на спад. Хочеться не боятися вийти на вулицю або в магазин. Хочеться знову планувати вихідні і працювати.

Четвер, 16 квітня

Готуємося до православного Великодня. Щиро віримо, що ситуація почне покращуватися після світлого свята воскресіння Христового. Але береженого і Бог береже. Головне-не панікувати і частіше мити руки, а ще залишатися вдома.