Щоб зрозУміти, хто ти є, Відмовся від того, ким ти не є!

Суспільство не залишає жодного шансу бути собою. Сумна правда, але Правда. 

Не іди туди - там тобі не місце! Зроби так, ніяк інакше, бо так робила моя бабуся, наші предки! Замовкни - ти повинен мислити не абстрактно, а саме так, як я тебе навчаю!

А згодом - інфантильність, деградація, "і сум, і жаль, і висновки повчальні". 

Складно зберегти внутрішній стержень, коли не потрапляєш під стандарти, твоя нога (чи швидше всього, душа) залишається поза канонами. І, нібито прагнеш іти зі всіма, а насправді сам на сам із душею, на котру так глибоко наплювати оточуючим. Бо, чому ти не такий, як усі ми?

Але ти не згрішив, ти лише виконуєш свою роль. Та, незважаючи на це, все одно "ЗАЙВИЙ". 

На жаль, більшість асимілює із масою, тим самим шкодить собі, не у фізичному аспекті, а в моральному, духовному. Для чого грати чужу роль? Невже так складно залишатись собою, не беручи до уваги думку суспільства? Мабуть, так... якщо ми стаємо свідками ненароджених талантів, митців, що закопують своє багатство десь у найвіддаленіші закутки душі. 

В школі навчають єдиноможливої думки. Ідея твору тільки така, бо пише підручник; власні умовиводи залишайте вдома, бо як же тоді отримати "відмінно", коли від тебе очікують "зазубрених" фраз. Так і ростуть діти, які з часом перетворюються на дорослих, без визначених життєвих позицій, думок. А можливо, варто давати можливість усім нам мріяти, фантазувати, бути собою? Можливо, ця єдина функція поверне нас до життя? 

Щоб нарешті не роботом, а людиною бути, не існувати...