Коли, ще задовго до війни, я вела свої авторські передачі на обласній державній телерадіокомпанії, єдиним, на що перевіряли мої тексти для озвучення, було слово «Московія». Ну й, відповідно, «московин» («московит»). Вживаючи правильну, історичну, назву, я просто називала речі своїми іменами. Однак їх, ці назви, нещадно вилучали і замінювали на «Росія», «росіяни». Чому? Та тому, що «дружба-фройндштафт», себто досі – «Союз», досі оглядались на Москву. А йдеться про… 2009 рік (і ще 5 наступних)! Третє тисячоліття, Ватсоне, 14-ий рік нашої незалежности!..  

Така сила рабства! Надто довго ми були в ньому. Але кожен має прозріти. Рано чи пізно. Хоча, звісно, якби якомога раніше, то й війни сучасної не було б, московинсько-української війни на сході України із 2014 року (а вона ніколи не припинялася, починаючи із 13-го століття). Відтоді багато хто прозрів. Але дехто й досі в совєтському тумані. Декому й не дано прозріти… Мені розвиднілося ще задовго до цієї війни. Ну але, якщо виділяєшся з натовпу, то тебе треба (в)топити. Або хоча б вилучати незвичне слово, дарма що воно правильне… Але вже років 23, як я прозріла й відтоді послуговуюсь лише історичною назвою як для держави нашого північно-східного сусіда, так і для її народу. Про це йдеться і в моїх віршах:   

* * *

Прозріли лиш тепер?!. Все «ох!» та «ах!»?!.

А я давно пишу «раSSєю» у лапках.

* * *

Московщина – це назва історична! Ти забув?

Чому ж волаєш істерично? Чому на нього клав табу?

І як же я зраділа, коли нещодавно у Фейсбуці побачила заклики окремих людей називати Московщиною саме оцим словом, а московин – московинами, а не «росіянами», та ще й писати з малої літери. І це буде справедливо й виправдано, адже московити справді вкрали в нас слово «Росія» з конкретною метою: ввести в оману світ, привласнивши нашу назву «Русь» («Рось», «русичі», «руський»…), а з нею – історію. Бо заздрісному сусідові, бачите, стало соромно, що він – такий недавній, та ще й навіть не входить до так званих слов’янських народів. 

І ще одну новину повідомив фейсбук (зомбоящик не дивлюсь): «Львівська обласна рада просить президента України та Верховну Раду відновити історичну справедливість і надалі використовувати назву Московія замість Росія та Російська Федерація». Цю ініціативу депутати Львівщини оприлюднили наприкінці грудня. Ще раніше звернулись і рівненські депутати облради з вимогою «відновити історичну справедливість і надалі використовувати назву «Московія» замість «Росія» та «Російська Федерація» на державному, офіційному, громадському рівнях, а також у ЗМІ на території України, а щодо громадян РФ відповідно вживати «московити». Про це повідомляє і газета «Свобода» (ч. 650, січень 2022 р., с. 11).

Відрадно! Похвально! Недарма ці області в нас вважають найпатріотичнішими! Тепер слово – за иншими краями. Берімо приклад! Хай нас буде більшість – і тоді до нас прислухаються!

Мусимо відновити цю справедливість. Адже Московія (вона ж – Тартарія, Заліщани, Московщина, Московський улус), котра постійно зазіхає на нашу (і не лише нашу) територію, «неправомірно користується вкраденою державною й географічною назвою: «Росія» («Русь», «Рось»).

Хто цікавиться історією, знає, що 22 жовтня 1721 року Петро І перейменував Московське царство на Росію, а себе проголосив імператором. Мало того! Він ще й заплатив Заходу золотом, аби на мапах та атласах усіх европейських країн було зроблено цю заміну. Так з атласів і мап зникла назва «Московія», яка була на них іще до 18-го століття, а ніякої «Росії» не було на жодній із них. Була назва «Московія», «Московитія», навіть иноді «Тартарія», але не «Росія».

І перейменувати її треба – згідно з нашими традиціями, а не москальськими: на -щина (-чина), як, наприклад: Німеччина, Угорщина, Словаччина, Туреччина. Отже, й «Росія» (Московія) – Московщина. Прикладів уживання слова «Московщина» – море! І в народній творчості, й у літературній:

Ой поїхав в Московщину, тай там і загинув, свою рідну Україну на віки покинув. (Нар. пісня).

Поспішала в Моско́вщину; аж гульк зіма впала (Т. Шевченко).

Погнали не́крут з рі́дного краю аж у Моско́вщину. (Панас Мирний).

Москаль любить жартуючи, жартуючи кине, піде в свою Московщину, а дівчина гине. (Т. Шевченко).

Мабуть, добре Московщина в тямки їй далася! (Шевченко).

Козаки після побиванок під Кумейками на Говтві і Стариці позаходили в Московщину. (Стор. МПр. 60.)

Роспитаю шлях на Московщину. (Т. Шевченко).

Хай нікого не насторожує така ініціатива, позаяк у світовій історії відомо чимало фактів перейменування назв держав. Напр., 1946 року «Трансйорданія здобула незалежність від Британії, а під час арабсько-ізраїльської війни 1947 – 49 років окупувала західний берег річки Йордан включно зі східним Єрусалимом» (до речі, у цій назві – відгомін від давньоруського (ще оріянського), себто українського слова «Руса-салим», адже саме наші предки, живучи там, заснували це місто і назвали його Руса-салимом, яке аж пахне нашим коренем: «рус»). Отож тоді країну й перейменували у королівство Йорданія.

Ще приклад. Сучасна Туреччина утворилася після розпаду Османської імперії. Так 29 жовтня 1929 р. проголошено Турецьку республіку.

Не одну назву мала й Україна. З різних причин. А головне – наше прадавнє існування на цих теренах: понад один мільйон років! Тож ми мали час витворити пребагато назв для нашої країни. Та й инші народи називали нас по-різному: і на наш, і на їхній копил. Отже, Україна у різні часи: Ладомерія, Аратта, Холмгардія, Колань, Арія, Аріана, Оратанія, Орійана, Велика Скитія (Скупія), Велика Сарматія, Антія, Роксолянія, Рутенія, Руськолань, Русь, Гетьманщина, Країна Козаків, Україна. Велика Сарматія не загинула і не зникла з історії. Її продовженням стала держава гунів (давніх українців): Гунігард (або Велика Гуннія)... 

Але всі ці назви були органічні, природно створені, а не штучно, як «Росія». Наші назви – не вкрадені ні в кого. Ми нікого не ввели в оману, нічого не наплутали ні в історії, ані на мапах, як це зробила Московія, змінивши свою історичну назву на назву «Росія» і тим самим кинувши виклик нашій ідентичності, себто заперечуючи її. Крім того, цією (вкраденою, штучною) назвою Московія прикривається для виправдання окупації наших земель на півдні та сході України. Цебто назва (слово) – це вкрай важливо! Бо «як ми корабель назвемо, так він нам і попливе»…

У старих дорепресивних словниках бачимо: Арабщина, Болгарщина, Вірменщина, Греччина, Московщина, Сербщина тощо.

Заодно можна (і варто) українізувати назви країн на -ія: Данія – Данщина, Сербія – Сербщина, Словенія – Словенщина, Хорватія – Хорваччина… Бо досі користуємося нав’язаними нам назвами за чужим (московитським) словотвором.

Тож варто й московщину називати історичними назвами: Заліщани, Московський улус, Московщина, Московія, Тартарія, а етнос (народ)  – москвити, московини, москалі, кацапи тощо. Наприклад, поляки, фіни, естонці й латиші цю країну "Росією" не називають, а обходяться давніми історичними назвами.

Отож борімося – поборемо! Правда й Україна – понад усе!

Любов Сердунич