Що відбувається в голові у прокрастинатора

Письменник і блогер Тім Урбан нещодавно прочитав на конференції TED лекцію про походження прокрастинації, її види і способи боротьби з нею.

В університеті я вивчав державне управління, і мені задавали багато письмових робіт. Виконуючи такі завдання, нормальні студенти розподіляють роботу приблизно наступним чином: ви починаєте потихеньку, за перший тиждень пишете рівно стільки, щоби потім, попрацювавши старанніше, все встигнути без особливих проблем.
 

Мені завжди хотілося робити саме так. Я завжди так і задумував. Бувало, я вже майже починав, але потім навалювалися інші справи, і робота не зводилася ні до чого. Так було кожного разу.
 

Але потім настав час писати 90-сторінковий диплом, на який по ідеї відводиться рік. Я усвідомлював, що для диплома мій звичайний підхід не спрацює: це занадто масштабний проект. Я все розпланував і вирішив, що буду діяти весь рік наступним чином: почну без фанатизму, трохи прискорю темп ближче до середини, а в кінці перейду на високу передачу - така ось драбинка виходила. Пройтися драбинкою - так дурниця! Простіше простого?
 

Але потім сталася кумедна річ. Перші місяці прийшли і пішли, а я так нічого і не почав. Тому довелося скорегувати план. Потім пролетіло ще кілька місяців, а я так і не почав писати. Два місяці перетворилися в один, який перетворився на два тижні. Одного разу я прокинувся, до здачі роботи залишалося три дні, а в мене не було написано ні слова. Тому я зробив єдине, що було можливо: написав 90 сторінок за 72 години, провівши не одну, а цілих дві безсонних ночі, - людині протипоказані дві безсонні ночі підряд - рвонув через весь кампус, злетів угору як в сповільненій зйомці і встиг здати в останню секунду.
 

Думав, що на цьому все і закінчиться. Але через тиждень пролунав дзвінок з університету.
 

- Нам потрібно обговорити вашу дипломну роботу. Це найкраща дипломна робота на нашій пам'яті.
 

Ні, я це придумав, не було такого. Дипломна була дуже, дуже погана. Мені просто хотілося насолодитися моментом, коли ви всі подумали: "Ось це так - який молодець!" Ні-ні, робота нікуди не годилася. Ну ось, а зараз я письменник і блогер. Мій блог називається "Wait But Why".
 

Кілька років тому я вирішив написати про прокрастинацію. Моя поведінка завжди спантеличувала "непрокрастинаторів", які оточували мене, і мені хотілося пояснити всьому світу, що відбувається в головах прокрастинаторів. У мене була теорія, що мозок прокрастинатора насправді відрізняється від мозку інших людей. Щоби перевірити це, я знайшов лабораторію з МРТ, де просканували мій мозок і, для порівняння, мозок перевіреного "непрокрастинатора".

Зараз я покажу вам результати. Подивіться уважно: чи зможете ви помітити різницю. Знаю, що вас цьому не вчили, це не так легко помітити - але постарайтеся. Ось мозок "непрокрастинатора". "Раціональний приймач рішень".
 

А ось мій мозок. "Мавпочка, котра вимагає швидкого задоволення". Різниця очевидна.
 

ted.com
 

І там, і там є Раціональний приймач рішень. Але в мозку прокрастинатора живе ще й Мавпочка, що вимагає швидкого задоволення. Чим це обертається для прокрастинатора? Тим, що все йде добре, поки не трапляється це: "Саме час попрацювати" - "Ні!"
 

Раціональний приймач рішень хоче продуктивно попрацювати, але Мавпочці такий план не до душі; вона береться за штурвал і каже: "Краще давай-но почитаємо сторінку у "Вікіпедії" про скандал з Ненсі Керріган і Тонею Хардінг - щось вони раптом прийшли мені голову. А потім ми прогуляємося до холодильника, щоби подивитися, що там змінилося за останні 10 хвилин. Потім нас затягне вихор YouTube: почнемо з розповідей Річарда Файнмана про магніти, і, пройшовши довгий-довгий шлях, закінчимо переглядом інтерв'ю з мамою Джастіна Бібера. Все це надовго, тому викроїти час на роботу у нас сьогодні ніяк вийде. Ти вже вибач!"
 

Так що ж тут відбувається? Мавпочка - не зовсім відповідний кандидат на місце біля керма. Вона живе сьогоденням, не пам'ятає минулого, не знає майбутнього, і її хвилюють тільки дві речі: щоби було легко і весело.
 

У світі тварин це працює відмінно. Якщо ви собака і все життя тільки те й робите, що розважаєтесь і веселитесь, ви дуже успішна собака.
 

Для Мавпочки люди такі ж тварини. Вам треба достатньо спати, харчуватися і розмножуватися, що цілком працювало в печерні часи. Але якщо ви ще не помітили - ми вже не живемо в печерах. Ми - розвинена цивілізація, а Мавпочка не в курсі, що це таке. Тому в нашому мозку і з'явився інший персонаж - Раціональний приймач рішень, який дозволяє нам робити те, що не можуть інші тварини. Ми можемо уявляти собі майбутнє. Бачити загальну картину. Будувати далекосяжні плани. І він хоче за всім цим встежити. Хоче, щоби ми робили те, що варто зробити прямо зараз. Звичайно, іноді є сенс займатися приємними і легкими справами, наприклад, повечеряти або поспати, або скористатися заслуженою можливістю відпочити. Тому трапляються збіги: іноді Мавпочка і Раціональний приниматель рішень заодно.
 

Але трапляється, що набагато розумніше зробити щось важче і менш приємне, якщо дивитися на речі масштабно. Саме тоді й виникає конфлікт. Для прокрастинатора цей конфлікт завжди закінчується однаково: він проводить більше часу в помаранчевій зоні - там, де легко і весело, за межами кола раціональності. Я називаю це місце "Зловісним ігровим майданчиком".
 

Зловісний майданчик добре знайомий всім прокрастинаторам. Там всі розваги відбуваються тоді, коли вони зовсім не на часі. Веселощі Зловісного ігрового майданчика насправді зовсім не веселі - ви їх не заслужили, над вами висять почуття провини, страху, тривоги, огиди до себе - прекрасні супутники прокрастинатора. Коли біля штурвалу Мавпочка, питання в тому, як прокрастинатору перетягнути себе в синю, менш радісну зону. Адже важливі справи здійснюються саме там.
 

Виявляється, у прокрастинаторів є ангел-хранитель, котрий завжди наглядає за ними і оберігає в найтяжчі хвилини. Його звуть Панічний монстр.
 

ted.com
 

Цей Монстр здебільшого спить, але раптово прокидається, коли закінчується час або коли вам загрожує публічна ганьба, катастрофа на роботі чи інші моторошні наслідки. Важливо знати, що Монстр - єдина істота, якої страшенно боїться Мавпочка. Останнім часом в мене з ним пов'язано чимало ситуацій, тому що півроку тому мене запросили виступити на TED. Звичайно, я погодився. Завжди мріяв озирнутися назад і згадати, як уже виступив на TED.
 

Але в розпал радісного передчуття Раціонального приймача рішень хвилювало дещо ще. Він питав: "А чи розуміємо ми, у що втягнулися? Чи знаємо ми, що буде завтра? Потрібно прямо зараз сісти і все продумати". А Мавпочка сказала: "Повністю згодна, а поки давй відкриємо Google Earth, розглянемо детальніше південь Індії з висоти приблизно 60 метрів і витратимо кілька годинок на те, щоби дійти до півночі, - адже треба ж як слід вивчити Індію". Чим ми в той день і зайнялися.
 

Шість місяців перетворилися в чотири, потім в два, в один - організатори TED зібралися оголосити перелік спікерів. Я зайшов на сайт і побачив своє обличчя, котре витріщалося на мене з екрану. Вгадайте, хто тоді прокинувся?
 

Панічний монстр божеволіє, і через секунди починається повний розгардіяш. Мавпочка - нагадую, вона просто нажахана від Панічного монстра - тікає на пальму. Нарешті, Раціональний приймач рішень бере штурвал у свої руки, і я починаю працювати.
 

ted.com
 

Поява Панічного монстра пояснює всілякі божевільні вчинки прокрастинаторів, коли, наприклад, хтось типу мене два тижні не може написати перше речення, а потім його чудесним чином накриває завидна працьовитість. Він всю ніч не спить і видає вісім сторінок. Вся ця історія з трьома персонажами - схема роботи прокрастинатора. Не дуже приваблива перспектива, але в результаті працює. Ось про що я вирішив написати в своєму блозі кілька років назад.
 

Коли я це зробив, відгуки мене просто вразили. Приходили буквально тисячі повідомлень з усього світу - від людей різних професій: медсестер, банкірів, художників, інженерів, а також великої кількості аспірантів.
 

І всі вони говорили одне й те ж: "У мене така ж проблема". Але мене вразив контраст між легковажним тоном поста і серйозністю цих повідомлень. Люди були дуже засмучені тим, як прокрастинація вплинула на їхнє життя, тим, що з ними зробила Мавпочка. Я задумався: якщо система прокрастинаторів працює, в чому ж справа? Чому всі ці люди такі засмучені?
 

Виявляється, існують два види прокрастинації. У всіх моїх сьогоднішніх прикладах присутні часові обмеження. А коли є конкретні терміни, вплив прокрастинації обмежений коротким тимчасовим відрізком - спасибі Панічному Монстру. Але є й інший вид прокрастинації, коли жодних часових меж немає.

У мистецтві та бізнесі спочатку немає часових обмежень, тому що нічого не станеться, поки ви не зберетеся і не почнете працювати, поки все не закрутиться як треба. Крім кар'єри є ще безліч важливих речей, в яких немає термінів. Наприклад, відвідати рідних, зайнятися спортом або своїм здоров'ям, зміцнити відносини або ж розірвати відносини, які себе вичерпали.
 

Якщо єдиний спосіб вирішення складних завдань прокрастинатора - допомога Панічного монстра, це проблема, тому що в безстрокових ситуаціях ніяке чудовисько не прийде. Йому нема чого прокидатися, і тут прокрастинація нічим не обмежена. Все відкладається до безкінечності. Саме таку довгострокову прокрастинацію рідше помічають і набагато рідше обговорюють. Це тихі та непомітні муки.

Проблема людей, корі писали мені, - не аврал. Проблема - довга прокрастинація, що змушувала їх спостерігати, як життя проходить повз. Вони засмучені не тому, що не здійснили мрію, а тому, що не змогли навіть почати рухатися в її напрямку.
 

Я читав ці повідомлення - і тут мене осінило: непрокрастинаторів не існує. Так - я вважаю, ви всі прокрастинатори. Можливо, не всі такі запущені.
 

У декого з вас здорові відносини з дедлайнами. Але пам'ятайте: найпідступніший прийом Мавпочки йде в хід, коли термінів немає.
 

Хочу показати ще дещо наостанок. Я називаю це Календарем життя. У ньому по квадратику на кожен тиждень 90-річного життя. Не так вже й багато квадратиків, до того ж ми вже витратили цілу купу.
 

ted.com
 

Нам треба дуже уважно вдивитися на цей календар. Подумати, що ми насправді відкладаємо, тому що це трапляється в житті кожного. Потрібно пам'ятати про Мавпочку, яка вимагає швидкого задоволення. Це завдання для всіх нас. А оскільки квадратиків не так вже й багато, почати, напевно, варто вже сьогодні.

Ну, може, не сьогодні ... Самі розумієте. Якось потім. Дякую.

(via)