Що приховують Переяславські статті?

У січні 1654 року поблизу Києва, у Переяславі, відбулася козацька рада. На ній Військо Запорізьке на чолі з гетьманом Богданом Хмельницьким визнало своїм сувереном московського царя Олексія Михайловича. Ця подія стала переломною в історичній долі українського народу. Кожен трактує її по-своєму: для когось це початок знищення української незалежності, для когось навпаки – спроба її відстояти.

Як писав український історик і філософ В’ячеслав Липинський, в історії існує 2 факти: Переяславська угода, відома під назвою Березневих статей, і Переяславська легенда, яка нічого спільного з реальністю середини 17-го століття не має. Саме ця легенда після смерті Богдана Хмельницького повністю затьмарила саму угоду і створила у свідомості багатьох поколінь українців та росіян спотворене уявлення про події, що призвели до її укладання.
 
Березневі статті стали своєрідною моделлю для врегулювання відносин з царем. За традицією, кожен наступний гетьман лівобережної України укладав із царським урядом так звані статті. Характерно, що кожні наступні були більш обтяжливими за попередні. Усі наступні після Березневих статті посилалися на них, як на базовий документ, але кожного разу зміст цього документу дивовижним чином змінювався. Тож, хоч-не-хоч, а виникає підозра, що ніяких статей взагалі не існувало. Письмового варіанту, який могли б досліджувати учені, і справді не існує. Український примірник, який зберігався у Києво-Печерській Лаврі, дивним чином згорів. За загадкових обставин оригіналу договору не збереглося і в Москві. Статті дійшли до нас лише у пізнішій російській редакції й уже не містили пунктів, не визнаних царським урядом.

Тож про що Богдан домовився із царем? Україна визнавала верховну владу царя, проте зберігала майже всі права самостійної держави: незмінними лишалися вільні вибори гетьмана, військової та полкової старшини, сотників та інших представників козацької та міщанської влади, також зберігалася судова, податкова та фінансова системи. Обмеження самостійності України були суто формальними і стосувалися в основному підзвітності гетьмана щодо візитів послів.
 
Навіть в історичній літературі щодо цих домовленостей немає єдиної думки. Деякі історики бачать у них проект договору з царем, інші – інструкцію для послів. Дійсно, за своєю формою текст, який зберігся, нагадує випадково збережену інструкцію Хмельницького московському посольству. Крім того, у тексті відсутні обов’язкові елементи для офіційних гетьманських формулярів. На жаль, ці факти досі ніхто спеціально не досліджував… Та що ж насправді сталося під час підписання Березневих статей?

Після присяги Василь Бутурлін від імені царя передав Хмельницькому знаки гетьманської влади: прапор, булаву, ферязь (парадний верхній одяг бояр і дворян) і шапку. А старшинам роздали подарунки. Тоді ж виникло перше гостре непорозуміння. Гетьмана не задовольнили обіцянки послів і він вимагав особистої зустрічі з царем. 17 лютого 1654 року до Москви виїхало українське посольство для укладання міждержавного договору.

Розглядаючи домовленості Переяславської ради, сучасні історики звертають увагу на те, що це сукупність принаймні 3-х текстів, які у цей період готувалися та обговорювалися. Перший текст це так звані чолобитні козацтва руському царю, де Хмельницький прописував умови, на яких Гетьманщина може піти під протекторат Москви. Вони складалися з 23-х пунктів або статей. 2-й текст – це 11 пунктів, які були представлені для підписання чиновниками російського уряду після розгляду пропозицій Хмельницького. І, власне, самі Березневі статті, начебто підписані через певний час після Переяславської ради, оригіналів яких до наших днів не збереглося.

Після смерті Богдана Хмельницького виконання підписаних статей, та і взагалі їх актуальність викликала питання у козацькому середовищі. Син Хмельницького Юрій – 16-річний юнак, який на той час іще навчався у Києво-Могилянській колегії, був не готовий до управління країною. Гетьманом його обрали за 5 місяців перед тим, коли хворий Богдан Хмельницький скликав старшинську раду та порушив питання про свого наступника. Всі одностайно заявили, що бажають бачити гетьманом його сина, щоб слава була, що "в нас Хмельницький гетьманом". Трохи згодом, Іван Виговський скликає загальновійськову генеральну раду за участю старшини та духовенства. Ця Корсунська рада підтвердила гетьманство Виговського. Та недовго йому судилося правити… Розпочалася братовбивча війна…
 
Попри твердження деяких істориків про нездатність Юрія Хмельницького до політики та керування країною в таких складних умовах, Жердівські статті все ж визнають справжнім правовим витвором. За основу цих статей взяли угоду Богдана Хмельницького та зробили спробу її вдосконалити, враховуючи досвід пережитих після Переяславської угоди років. Власне, для набуття Жердівськими статтями більшої ваги, схоже, й була створена легенда про Березневі статті Богдана. Так би мовити, реалії 1659 року обернули в минуле.

Князь Трубецький відмовився прийняти цей документ. А посилання козаків на Березневі статті повернув на свою користь. 17 жовтня у Переяславі зібралася генеральна військова рада. Під час виборів гетьмана за традицією мали зачитати умови, які визначали стосунки України з Москвою. Трубецький оголосив, що чинною лишається угода, укладена з Богданом Хмельницьким, тобто ті самі Березневі статті. Їх навіть урочисто зачитали присутнім. От тільки проголошений варіант значно відрізнявся від оригіналу, який, як ми пам’ятаємо, згорів.

Хай там як, а Переяславські статті 1659 року, підписані Юрієм Хмельницьким – єдиний дійсно підписаний варіант договору України з Московським царством. До того ж, цей договір зберігся до наших днів. Ми маємо змогу його вивчати та аналізувати.

Ставлення до Переяславської угоди 1654 року завжди було і є неоднозначним. Твердження про те, що ми живемо у країні з непередбачуваним минулим, таки має сенс. Акценти при оцінці історичних подій, які змінюються згідно з поточною політичною ситуацією, можуть так змінити описи подій, що люди сприйматимуть їх як цілком різні історичні факти.
 
У 1900-му році адвокат Микола Міхновський виголосив промову "Самостійна Україна", яка того ж року була видана у Львові окремою брошурою. Міхновський емоційно скаржився на утиски українського народу у царські часи, наголошував, що тим самим царат порушує Переяславську угоду, а відтак надає українцям право розірвати її і зажити самостійним державним життям. Так, на противагу російській легенді з’явилася інша – українська. Але знову ж таки – легенда.

Зрештою, чи можна визнати не чинним документ, якого і так немає і, цілком можливо, взагалі не було? Сьогодні ми можемо сказати, що Переяславські статті варто сприймати не як історичний документ, а скоріше – як символ.