Що почитати: десять найкращих книжок 2020 року

Юрій Андрухович. Радіо Ніч. – Чернівці: Меридіан Черновіц, 2020

Щодо цього довгоочікуваного роману від патріарха «Бу-Ба-Бу», який невдовзі виходить друком, можна з певністю ствердити, що патруль часу його героєві б не завадив. Адже, як зауважує автор історії, дійство іноді відбувається у «легкому майбутньому», хоч насправді мова також про минуле та сучасне такого собі Йосипа Роцького – музиканта, клавішника і ведучого радіо, де він виголошує свої ефіри і монологи в дусі радіотеатру. І справді, всередині роману маємо п’єсу, а довкола – дослідження життя героя (чи то алюзії на Йосифа Бродського, а чи на Йозефа Рота), членом Міжнародного комітету біографів. А досліджувати, слід додати, є що: позаду в головного героя невдала революція, теракт, темні банківські справи, втеча і, нарешті, нічні ефіри на нульовому меридіані – Гринвічі. «У 2005 році у мене було інтерв’ю у Варшаві на студентській FM-радіостанції, – розповідає автор роману. – Серед іншого, в них було таке питання: «Уяви собі, що ти перестанеш писати, чим тоді будеш займатися?». Я відповів, що в такому разі хотів би заснувати власну радіостанцію, винятково нічну. Я не буду спати вночі, крутитиму в ефірі свою улюблену музику і щось розповідатиму. Й оскільки надаю перевагу мінорній музиці, то звідси й назва радіостанції – «Радіо Смуток». На цьому історія завершилась, аж поки я не пригадав цього епізоду наприкінці 2017-го року, коли очікував виходу роману «Коханці Юстиції». Тоді й вирішив, що наступний твір буде називатися «Радіо Смуток» і там буде герой, який має свою нічну радіостанцію. Це був той рідкісний момент, коли я ще не дочекався виходу попереднього роману, а вже захотілося починати новий. Згодом, щоправда, його назву довелося змінити».

Валентин Бадрак. Собор. Киевский перекресток Вильгельма Котарбинского. – К.: Брайт Букс, 2020

Містичний дар головного героя – відомого польського живописця який прожив у Києві понад тридцять років, який прожив у Києві понад тридцять років – аналіз його творчості, таємний зв’язок з Врубелем, і головне - розуміння тодішньої геополітичної ситуації робить з цього роману справжній інтелектуальний бестселер. Утім, історія не лише мистецького Києва ХІХ століття розкривається у цьому епічному та психологічному романі зовсім з іншого боку й під іншим ракурсом. Розглянута крізь призму філософської вдачі та хисту провидця головного героя – польського живописця Вільгельма Котарбінського,– історія обростає у романі безліччю розкритих таємниць і вже згаданим тонким мистецьким і соціокультурним аналізом.



Пригоди в романі розгортаються довкола розпису Кирилівської церкви і Володимирського собору, якому головний герой присвятив вісім років. Саме його очима ми побачимо ці християнські святині, оформленню яких він віддав вісім років. Його філософський світогляд дає змогу по-іншому поглянути на художників того часу: Михайла Врубеля, Віктора Васнєцова, Михайла Нестерова, Павла Свєдомського та інших - а також оцінити унікальну роль керівника розписом собору видатного Адріана Прахова і його дружини Емілії, в яку були закохані чимало мистців тієї буремної епохи.

Катерина Лебедєва. 22: Містичний випадок на Вознесенському узвозі у Києві. – Х.-К., Видавець Олександр Савчук, Бібліотека українського мистецтва, 2020

У романі про життя і смерть українського художника Леся Лозовського – автора обкладинок книг, і зокрема «Сонячних кларнетів» Павла Тичини – мова про Київ 1917-1922 років, коли відбувалися неймовірні речі. Насамперед, звичайно, це постійна зміна політичної влади, далі – зміни у мистецькому житті, постання Української Академії мистецтв, де герой роману вчився в Георгія Нарбута і Михайла Бойчука, видатних майстрів українського відродження. Але головне, що все це відбувається на тлі страшної трагедії – загадкової смерті у себе в помешканні 22-річного художника Лозовського. По суті, це белетризована оповідь про життя в мистецтві не лише жертви того часу, але й багатьох його учасників, які згадуються в романі – від Леся Курбаса і Олександра Мурашка до Івана Падалки, Анатоля Петрицького, Михайля Семенка, Олександри Екстер та інших героїв тієї буремної епохи.

Володимир Гаряїв. Метафізичний реквієм. - Чернівці: Meridian Czernowitz, 2020

Свою поему-трактат її автор, останній з учасників футуристичної групи «Нова генерація» писав протягом усього свого свідомого життя – від 1930-х до 1990-х. Харківський поет і філософ, учень «футуроруба на незайманих лісах україн­ської літератури» Михайля Семенка, був свідком українського відродження 1920–1930-х років. По суті, це твір – грандіозна епопея, оформлена художником Валєром Бондарем у співпраці з автором, якого не стало у 1997 році – продовження діалогу поета зі своєю буремною епохою. Синтетичний, з графічними додатками, нотними партитурами, химерною строфікою, майстерно відтвореною видавцями. Свого часу поему вподобали і рекомендували до друку Тичина і Семенко, але у 1930-х вона так і не вийшла, а вже під час «відлиги» у 1960-х її автор, який працював на кафедрі філософії, знову був звинувачений у «ревізіонізмі». Вже у 90-х ним був задуманий грандіозний проект до 75-річчя «Нової генерації», згідно з яким Україною мав бути запущений «літературний» потяг, яким би мандрували сучасні письменники, і який, зрозуміло, так само не був реалізований. Натомість «Метафізичний реквієм» - це хоч і запізніле, але достойне вшанування пам’яті харківського поета-філософа.

Сергій Мартинюк. Рок-н-рол. Роман-імпровізація про всі правди і неправди

українського рок-н-ролу. - Х.: Фабула, 2020

Історія гурту «Дерти Лаха» у цьому романі-вибуху – це насправді історія успіху, зради, мрій, випробувань, депресій і любові, тобто всього що відбувається за лаштунками сцени. Тож як народжується музика і герої рок-н-ролу? Невже історії про зіркові злети, розбиті серця з гітарами, ріки алкоголю з наркотиками, навіжених фанаток та шалений концертний графік – це все, що маємо на виході? У романі все набагато складніше, і попри його «документальну» частину – чергування інтерв’ю з гуртом і його карколомних пригод – є дещо, чого ми не знаємо. «Попри те що роман не автобіографічний, - попереджає автор, - у ньому, звісно, чимало правди про будні і свята українських музикантів. Ще більше мимовільних, неконтрольованих страхів, з якими ти опиняєшся віч-на-віч щоразу, коли починаєш писати нові пісні чи видаєш новий альбом». І не дивно, що починається все в романі з символічної пригоди – океанського кита у дніпровських водах, а продовжується напівміфічним альбомом, записаний відомими музикантами на початку тисячоліття в зимових Карпатах, оскільки всього за тиждень життя самих героїв нового роману перевернеться з ніг на голову. Чи викине їх життя на берег, а чи персональний апокаліпсис обернеться черговою сторінкою життя – дізнаємося, прочитавши цей вибуховий роман.

Василь Махно. Уздовж океану на ровері. — Київ : Yakaboo Publishing, 2020

 «У дитинстві я не мав власного ровера, - починає автор, який більше 20 років мешкає в Америці.. - Виростав, навчившись їздити на чужих, а тепер, майже в 50 років, мчу вздовж океану, уздовж стейтен-айлендської берегової лінії, яка десь там чіпляє виступ бруклінського Сі Ґейту, завислу дугу моста Верразано, кораблі й танкери». Отже, про що ця «родина» сповідь поета, яка починається зі смерті батька, з яким майже ніколи не бачився, продовжується не лише велопробігом в Америці, а завершується аж у Європі та на Близькому Сході? Наспраді мандрівка триває не лише в межах Бруклину, Лонґ-Айленду чи майстерень сучасних американських художників, лекторіїв і Метрополітального музею. Вона тягнеться гайвеєм на позашляховику, трансатлантикою до Європи й далі аж до Індії. Ми простуємо за Аґноном бруком Бучача, забрідаємо до чортківського водоноші, потрапляємо до Кривого Рогу і квартири Драча у Києві, у квартали Старого міста в Єрусалимі, до Італії, а зокрема, й до Венеції, щоправда, нью-йоркської - тої, яку заподіяв ураган Сенді, затопивши довколишні острови.

Олег Лишега. Розлоге дерево. – Л.: Піраміда, 2020

Ця збірка – недруковані вірші з архіву автора, відомого богемного поета-реформатора і літературного гуру, який починав в епоху «львівського» протистояння офіційній епосі 1970-х, в якому були і Микола Рябчук, і Юрко Винничук. Утім, екзотична самобутність вирізняла його вже навіть за нашого часу, коли мешкав в Америці, дописуючи про свої будні так, наче живучи у недалекому селі. Як-от у вірші «Пілігрим»: «Я довго не спав, / Я довго петляв - / Аж поки не вийшов / До священної ріки Ганг…/ Та що це?.. усе замерзло!.. // Я аж потер чоло - / Передо мною велике біле мовчання, / Передо мною велике біле ніщо… // Та я пішов, / Бо добре знав, що десь на середині / Є незамерзле пташине плесо / 3 єврейськими очима…»

Олег Гордій. Діди, трикутники, облизування літаків, кінець і початок світу. – Л.: Піраміда, 2020

…Не дивно, що ця книжка виникла саме там, де в 90-х блазнював відомий гурт «Бурлеск-Балаган-Буфонада» («Бу-Ба-бу»), тож не дивно, що на її «львівському» початку нас попереджають про «дисгармонію як антитезу світової впорядкованості, коли реальне заміщується фантастичним та ще й приправленим перченим словом». Бурлеск тут бенкетує на всіх сторінках, оформлених автором, балаган відчувається, як вічне свято, а вже буфонада – це жонглювання героями і персонажами не згірш за саму засновницю жанру Емму Андієвську. «Жив собі дід. Він перетворився на трикутник. І його стерли з дошки. Але дід воскрес у подобі принцеси. Що мешкала у замку посеред лісу і ліпила скульптури з пластиліну. Потім до цього замку в подобі жовтого овалу приїхав принц. Він поцілував принцесу. І вона перетворилася на діда, а принц -- на бджолу. Дід змайстрував для бджоли вулик. Звідки повсякчас тік мед - і дід його злизував. А бджола та росла - і стала як ведмідь завбільшки. Вулик тріснув. Бджола вилетіла, побила діда і взяла в рабство. Наказала чистити своє хутро і розчісувати черепаховим гребінцем. Потім дід завагітнів від бджоли. І в них народились дідобджолята».

Елена Стяжкина. Пересказы. – Х.: Фолио, 2020

Регіон, звідки родом авторка цієї збірки , за визначенням тамтешніх мешканців завжди грішив містикою, метафізикою та іншими нереальними речами. Зокрема Донецьк там був не один, а цілих два, герої оповідань могли перетворюватися в качку і жіночу шпильку, а в даному випадку вони не навіть не впевнені чи живуть взагалі. Зате живе повноцінним життям протез у ветерана, сувенір і зайшлий африканець, що вивляється Святим Петром, і ще багато речей, на які ми майже ніколи не звертаємо уваги. І навіть живі люди з довгого, як дорога в дюнах, сімейного епосу теж були б приречені на забуття, якби не авторка, яка, нарешті, дає їм волю, розповідаючи про них у тому самому «нереальному» стилі донецької школи. В якій все так тісно пов'язані, навіть поіменно. Точніше, за прізвищами - Олена Стяжкіна, Олег Зав’язкин... «Согласно посланию апостола Павла к коринфянам, если что-то не перестает, то это - любовь. Хотя Лидия не уверена, что все на семинаре поняла правильно. Лидия не перестает удивляться соусу песто, звуку, с которым лебеди машут крыльями, своему имени, тому, что Николай умеет играть в шахматы, футбол и покер».

Игорь Шестков. Сад наслаждений. – К.: Каяла, 2020

Книга оповідань берлінського письменника-емігранта дивна тим, що свій фірмовий метод – перетворення «радянських» спогадів на «німецький» сюрреалізм – він доводить до абсурдного вигляду, і все разом це має вигляд, ніби Довлатов зійшовся з Кафкою і вони написали «Мертві душі». Насправді це грімка суміш з комунального побуту пізнього совка – дитинство в Криму, онанізм в отроцтві, юність в інституті, бо Афганістан кличе – і берлінських буднів ошалілого художника-емігранта – музеї, злидні, еротичні фантазії. Так само дивно спостерігати, як усе це трансформується не в соціальний трилер, а в фантасмагоричну прозу, яку найкраще ілюструвати картинами Босха вкупі з музикою Einstürzende Neubauten . «Я стоял на перроне берлинского с-бана (городской электрички), - звітує автор. - На станции Грайфсвалдерштрассе. Подошел поезд кольцевой линии, и я осторожно вошел в вагон, поминутно оглядываясь… боялся, что и тут встречусь с чем-нибудь ужасным». Якого, додамо, у його емігрантському житті вистачає, з чого й пишеться ця макабрична проза.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Ігри для дітей англійською: користь чи шкода
Безліч досліджень присвятили тому, як відеоігри впливають на розвиток дітей. Існує багато різновидів ігор. Деякі просто розважального характеру, інші ж є складним викликом, змушуючи мозок працювати.
Читати більше
Вага стоїть на місці: у чому причина і як виправити ситуацію
Схуднення — тривалий процес. Спочатку вага йде швидко, але рано чи пізно з'являється проблема: на вагах, попри дієту та інтервальні тренування, тримається одна і та ж цифра. Нижче пропонуємо вивчити, як подолати цю проблему.
Читати більше