Що читати зимовими вечорами

Як чудово читати казки зимовими вечорами! І навіть якщо за вікном сльота, зануритися у сніжну атмосферу нескладно. Просто розгорніть цю книжку — у ній досхочу снігу й морозного повітря, доброти і любові! Казки невеличкі, тому дитина не втратить увагу й легко дослухає історію до кінця. А якщо відрахувати 26 днів до свята й читати по казці щовечора — книжка перетвориться на адвент-календар із зимовими історіями! Наприкінці ви знайдете віршики про зимові місяці, які можна вивчити й розповісти Миколаю.

Які ж саме, спитаєте, оповідання у цій чарівній книжці? О, їх тут чимало, і всі на будь-який смак, хоч всі – на зимову, казкову, радісну тематику.

Взяти хоча б оце, написане харківською авторкою Марією Козиренко

План

Сьогодні випав перший сніг. Олежко з татом вийшли у двір побавитись у сніжки. Набігавшись досхочу, Олег запропонував зліпити великого сніговика. Он скільки нападало! Двірник тільки й встигає широченною лопатою згрібати сніг із доріжок і перекидати на клумби біля під’їзду: кхр-хрррр-пум!

Скачали першу велику грудку — це основа сніговика. Потім трохи меншу другу — тулуб. І найменшу — г олову. Ще й носа круглого йому приліпили.

— Тату, знайомся! Це сніговик Борис,— сміється Олег.

— А чому Борис? Не Петро, не Василь...

— Він на нашого дядька Борю схожий. Такий же круглий і смішний.

— Хе-хе... Хай буде Борис,— тато стенув плечима.— Ну що, давай фото для мами зробимо і додому?

Назнімав татко Олега зі сніговиком і навіть селфі втрьох зробили.

Усі веселі, а у сніговика усмішка найширша — то хлопчик йому від вуха до вуха горобинові ягоди натикав.

Увечері Олег дивився з вікна у двір.

— Тату, а сніговик завтра буде? — спитав хлопчик.

— Завтра мороз, точно буде.

— А післязавтра?

— І післязавтра...

— А потім?

— Потім на нього щодня світитиме сонце й він потихеньку танутиме... Аж поки від нього залишиться маленька калюжка води та жменька горобинових ягід.

— Це так сумно! Я хочу, щоб він був завжди! Це ж мій сніговик...

— У нас є світлини, де ми всі разом.

— Ні, це не те. Я хочу, щоб... От виросту й відкрию фірму, яка буде зберігати сніговиків. Зліпив хтось сніговика, помилувався, а коли надворі теплішає, його ховають до спеціального великого холодильника. А стінки холодильника будуть скляні, щоб діти могли прийти і провідати своїх сніговичків.

— Чудова ідея, Олежку! Святому Миколаю точно сподобалася б! До речі, пам’ятаєш, що свято вже за тиждень? Ти можеш написати йому в листі про свою мрію...

— Ні, тату, невже ти не розумієш? Це не мрія, це план!

Я виросту й обов’язково зроблю це сам. А в Миколая краще попрошу конструктор. Отой великий, пам’ятаєш, який ми з тобою в крамниці бачили?

— Так, звісно.

Тато почухав бороду й подумав: «І чому нікому досі не спадало на думку зробити холодильник для сніговиків? Дивовижні діти підростають нині. Ди-во-виж-ні».

Марія Козиренко

Каспарова Ю., Ран Юліта, Козиренко М., Макуліна Г., Конопленко І., Тихозора К. Читаємо зимовими вечорами. – Х.: Ранок, 2024

Ілюстрація: О. Ребдело