Іван Франко. Наука і її взаємини з працюючими класами.
Вперше працю було надруковано польською мовою 1878 року. В ній
Іван Франко прагне ознайомити робітників із досягненнями суспільних наук. Зроблені ним висновки не втрачають актуальності і в наш час.
Насамперед він говорить про найновіші на той час історичні дослідження.
"Досі повсюдно вважали (та й нині ще багато людей вважає) історію за простий перелік так званих "важливих" випадків, тобто битв, воєн, народжень і смерті царюючих монархів або державних переворотів. Сильним було переконання, що те чи інше виникнення певної події залежало попросту від того чи іншого характеру певного володаря, короля, вождя і т.п. Так, наприклад, вважалося, що перська держава не була б повалена, якби Александрові Македонському не спало на думку напасти на неї з кільканадцятьма тисячами воїнів, або що взагалі не було б другої Пунічної війни, якби Ганнібалові не захотілося її розпочати, або що не виникло б німецької і французької держав, якби Карл Великий не підкорив, не об’єднав і не зорганізував різноманітні германські племена. Одним словом, вважалося, що монархи, вожді й інші можновладці "роблять історію". Думка та значною мірою і досі ще переважає в наших школах і в шкільних книжках по історії, тому й не дивно, що з наших середніх шкіл виходять часом люди з найдикішими і найпотворнішими поняттями про історію та історичну правду".
Іван Франко продовжує свою думку:
"Таким чином, новіші історичні дослідження зробили велетенський переворот в усій історичній науці, бо:
1) замість визнавати рушіями історичного поступу людства окремих завойовників і монархів, показали, що той поступ і монархи, й завойовники разом з ним залежать від попередніх і сучасних економічно-політичних відносин, що також усе людство в своєму історичному розвитку підлягає певним природним сталим законам, а не капризам і забаганкам окремих людей;
2) звернули особливу увагу власне на ту досі занедбану сторону історичної науки, яка властиво є її серцевиною, – на розвиток економічних, політичних і наукових відносин окремих народів. Той великий щасливий поворот історичної науки дав початок новій її галузі – так званій історії культури чи історії розвитку народів".
Винайдення письма і друку, на думку Івана Франка, є двома великими фактами в історії людства,
"що дивують нас своєю незвичною штучністю і одночасно так надзвичайно важливі для поступу, як, мабуть, жодні інші".
Іван Франко спочатку розлого, а потім в декількох пунктах пояснює важливість винайдення письма.
"Викладемо в кількох словах найважливіші риси часів, що передують винайденню друку, бо лише ясний образ тих часів дасть нам належне уявлення про величезну важливість того винаходу. Ті риси такі:
1) Винайдення письма стає підставою і головною умовою розвитку точних наук, дозволяючи нагромаджувати наукові матеріали різним людям і даючи можливість починати пізнішим від того пункту, де зупинилися попередники;
2) З тією метою прискорило воно посередньо поділ людей на працюючих фізично і працюючих тільки розумово, щоб дати останнім можливість присвячувати себе науковим дослідженням;
3) Історичний період перед винайденням друку – період кривавих воєн і мандрів народів, в яких, з одного боку, боротьба за існування проходить в найжахливіший спосіб, а з другого – людство відбирає найсильніших, щоб стали продовжувачами поступу;
4) З того виходить, що наука і знання в той період могли бути на службі тільки небагатьох людей, у той час як величезні маси були зайняті добуванням і підготовкою ґрунту під засів майбутньої освіти".
На думку Івана Франка, винайдення друку розбудило
"такий широкий розумовий рух, якого давніше ніколи не було і бути не могло. Дозволивши порівняння, критику, аналіз (більш просторий і всебічний, ніж раніше), він попровадив до вдосконалень, до точності, до нових винаходів, що покращують дослідження; він, у власному значенні того слова, дав людині до рук сили природи і навчив її володіти ними як знаряддям".
Іван Франко вважає,
"що наукою можна називати тільки пізнання законів і сил природи, які проявляються всюди і як завгодно. Справжня наука не має нічого спільного з жодними надприродними силами, з жодними вродженими ідеями, з жодними внутрішніми світами, що керують зовнішнім світом. Вона має лише справу зі світом зовнішнім, з природою, – розуміючи ту природу якнайширше, тобто включаючи до неї все, що тільки підпадає під наше пізнання; також і люди з їх поступом, історією, релігіями, і всі ті незліченні світи, що заповнюють простір. Сама людина є тільки одним з незліченних створінь природи. Тільки природа надає людині засоби до життя, до задоволення своїх потреб, до розкоші і щастя. Природа є для людини всім".
Він також каже, що
"справжня наука повинна сповняти дві неодмінні умови: вчити нас пізнавати закони природи і вчити користати з тих законів, уживати їх у боротьбі з тією ж природою. До того ж є дві сторони науки: знання і праця – праця, звичайно, корисна передусім для загалу, а вже потім і для самої працюючої людини".
Іван Франко стверджує, що
"людина споконвіку прагне до однієї мети – до щастя. Того щастя вона досягне аж тоді, коли наука і праця зіллються до неї воєдино… Засоби, винаходи, прагнення і нинішня боротьба дають нам підстави сподіватися, що досягнення тієї мети можливе, що воно необхідне, – і то аж ніяк не в такому далекому майбутньому, як то здається легкодухим людям".
Відтак Іван Франко переходить до поділу наук, однак зазначає при цьому, що
"наука, як і природа, є завжди одна – нероздільна і нерозривна".
"Оскільки остаточною метою науки є людина і її благо, – пише Іван Франко, –
тому весь обсяг наук також поділимо на два розділи, з яких один дає можливість пізнати світ зовнішній – так, як його бачимо або як він розвивався протягом мільйонів років (наскільки людське знання спромоглося те дослідити). Цей розділ називаємо фізичними, або природничими науками. Другий розділ має за предмет дослідження саму людину від самого початку її появи на землі і всі віки її історичного життя, в тому числі нинішнє її життя, суспільний лад, внутрішні мотиви, діла та ідеали, до яких прагне. Цей розділ називається антропологічними науками (бо вивчають людину)".
Іван Франко говорить про математику і фізику. Остання вивчає механіку, акустику, оптику, електричність і магнетизм. Мова йде і про астрономію, космогонію, геологію. Це все стосується мертвої природи. А живу природу вивчають біологія, ботаніка, зоологія, анатомія, фізіологія, які творять антропологічні науки. Говорить Іван Франко про психологію, історію, етнологію, суспільну економію, етику.
Наприкінці статті, яка є науково-популярною, Іван Франко закликає прискорювати
"появу на світ ідеалу любові, братерства і щастя всіх людей".
Анатолій ВЛАСЮК
5 травня 2017 року
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
