Виховання здорового, упевненого в собі та у власних силах молодого покоління — дуже важливий аспект, який не можна оминути, говорячи про формування нового постреволюційного суспільства. Ця проблема так чи інакше піднімалася в усі часи і в різних кінцях світу. Сьогодні до неї впритул підійшла й Україна.
Чи при повному розумінні, а чи й при відсутності будь-якого розуміння того, що відбувається в нашій країні, слід визнати, що жити так, як жили донедавна, ми не можемо. Є різні критерії, за якими визначається рівень існування людини в тій чи іншій країні, різні кути бачення тих чи інших процесів, але завжди приходить час, коли вже не окрема особистість, а й народ в цілому починає відчувати потребу у зміні світогляду, переоцінці вчорашніх цінностей, визначенні нових пріоритетів.
От саме в такі періоди, не важливо, як і чим вони визначені, постає основна потреба: оздоровлення суспільства. Сьогодні ми починаємо інтенсивно прищеплювати дітям патріотизм, згадуємо правіковічні культурні ідеали, які протягом існування людства так і лишилися незмінними, і вкотре нагадуємо про них юним українцям. Тут варто згадати і добро, що неодмінно має перемогти будь-які прояви зла, тут можна сказати і про любов, що врятує світ, про красу, яка є невмирущою, як би не змінювалися її еталони, тощо.
Про методи виховання, їх відмінність із тими, що були у широкому вжитку досить тривалий час, більше двадцяти років, говориться тепер як в освітянських, так і в родинних колах. Реформування системи освіти стало незмінним предметом жартів на корпоративах і темою дискусій на батьківських зборах у школі, що саме по собі свідчить про готовність населення до "великих змін".
От лише говоримо ми здебільшого про
виховання молоді, забуваючи при цьому, що старше покоління якраз і є предметом наслідування для молодої зміни. Юні очі завжди шукають зразок, ідеал, до якого слід просуватися, незалежно від напрямку. Звісно, не обходиться, так би мовити, без самодіяльності, творчого і особистісного підходу, але усе ж має бути хоч якийсь орієнтир. Тепер, коли переважна більшість людей знаходиться на роздоріжжі, зрозумівши, що вчорашні ідеали та стереотипи зовсім не є опорою, слід усвідомити ще й те, що юному поколінню, а тим паче маленьким дітлахам, досить важко брати приклад там, де його немає.
Педагогіка має цілий розділ — самовиховання. Здається, це саме те, чого нам, зрілим членам суспільства, тепер слід прагнути.
Коли людина починає розуміти, що час працювати над собою? Саме тоді, коли прийшло перше розчарування. Так було завжди, в усі часи. Кожен конфлікт призводить, окрім душевного дискомфорту і зміни відносин між людьми, до самоаналізу. Принаймні у людини мислячої. У будь-якій ситуації, якою б напруженою вона не була, які наслідки б не спричинила, є момент оцінки. Оцінки власної поведінки, поведінки оточуючих, причин і вихідної точки конфлікту. Згодом приходить висновок, який в найменшій мірі впливає на відносини в майбутньому з конкретною особою, а в ідеалі — призводить до зміни світогляду того, хто аналізує.
Самовиховання — це в деякій мірі процес пристосування до тих чи інших умов, в які потрапляє індивідуум. У цьому випадку стимулюючими факторами є розчарування, помилки, сімейні та суспільні кризи, словом, усе те, що штовхає до бажання змінити себе. Адже є речі, які ми змінити не можемо. І були. І будуть. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що простіше змінити власне відношення до деяких аспектів життя, аніж протягом багатьох років намагатися видозмінити те, на що вплинути не по плечу навіть цілим народам.
Із давніх часів відомо, що найперший ворог людини — це сама людина. Ще за первісного суспільства існували заздрість, лють і конкуренція. З розвитком цивілізації, навіть при існуванні численних наукових праць з етики, педагогіки, філософії, всі ці негативні якості людської сутності лише прогресують. Хай і в інших проявах, але ми доволі часто зустрічаємо аферистів, які вміло позбавляють громадян як грошей, так і житла, відрізняючись від печерної людини хіба тільки відсутністю закривавленої палиці в правиці. Ми й тепер потерпаємо від нездорового егоїзму, несправедливості, зашореності тощо. Із одним лише виключенням: методи впливу на інших тепер не такі примітивні.
Хоча ні: і кров, пролита в бою за територію, владу і просто, без причини, — для нас тепер теж явище досить звичне. Важко навіть уявити, яка кількість померлих і поранених вкупі призвела до того, що українське суспільство говорить про війну, як про річ звичну, таку собі побутову дрібничку, навіть не задумуючись про весь жах ситуації.
Чи можемо ми, от такі, якими є сьогодні, виховати своїх дітей в любові і злагоді, прищепити їм повагу одне до одного, до інших, до нас, врешті-решт? Навряд. Про виховання навіть не може бути й мови, поки, вибачте за каламбур, не перевиховати вихователів. Коли молодь бачить перед собою безпомічність, нікчемність, насильство, важко сподіватися на сильне, розумне і гідне поповнення суспільства в майбутньому.
Процес самовиховання включає в себе багато методів, але, на відміну від загальної сучасної освіти та виховання в цілому, тут найважливішим є особистісний підхід і, що найголовніше, бажання людини. Як відомо, визнання проблеми проблемою вважається майже половиною шляху до її вирішення.
Здається, немає потреби говорити, що робота над собою є важливою і найпершою умовою як для виживання загалом, так і для забезпечення більш-менш пристойного існування кожного українця. Іноді думається, що недоліки в суспільному світобаченні дійшли до критичної точки, до того, що проблема вже не тільки стала зрозумілою, а й матеріалізувалася у вигляді зруйнованих міст, могильних пагорбів та інших страшних картинах сьогодення.
Зволікати вже немає куди. Або ми змінюємо власне світобачення заради молоді, або молодь змінить нас, навіть не питаючи. Адже, не змінившись і не ставши добрішими, справедливішими і в дечому принциповішими, ми не зможемо навчити цим якостям тих, хто тільки починає життя.
А молодість, як відомо, пора запальних, нерозважливих, а подекуди й радикальних рішень. Хоча сьогодні, безсумнівно, радикальні тільки на користь.
Якщо вас зацікавила ця стаття, радимо вам також почитати:
Не той українець, в кого предки українці, а той - в кого діти
Виховуємо нове суспільство: Корінь проблеми - Радянське виховання
Патріотичне виховання. Методика не потрібна
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
