Самотність - рай для інтелектуала

Ми всіма силами прагнемо уникнути самотності. Нам здається часом, що це якась страшна хвороба, яка вимагає обов'язкового лікування. Адже самотні люди завжди нещасні. Таку думку вселяє нам радіо і телебачення, преса і думка оточуючих. Бажання будь-що заповнити порожнечу призводить до того, що, позбавляючись від самотності, ми допускаємо в своє життя людей, які не здатні його покращити, а навпаки, додають болю та проблем.

Вчені довели, що самотність для розумної людини є скоріше джерелом щастя, а не проблемою. Інтелектуали щасливіші в самоті. Еволюційні психологи (виявляється, є й такі) вважають, що люди з високим інтелектом відчувають більше задоволення від життя наодинці з самим собою. Опублікувавши результати свого дослідження в Британському журналі з психології, вони вщент розгромили звичну теорію про те, що чим більше людина має соціальних зв'язків, тим вона щасливіша.
 

Дослідники щастя

Дослідники з лондонської економічної школи Сатосі Каназава і Норман Лі з Сінгапурського університету управління опитали більше 15 тисяч чоловік в США у віці від 18 до 30 років. Їх цікавили два аспекти, які впливають на відчуття щастя:
 

• Щільність населення в місцях проживання.
• Щільність соціальних контактів людини.
   

Результати, загалом, можна було спрогнозувати. Люди найчастіше відчувають себе менш щасливими у великих містах з високою щільністю населення. Натовп для більшості не є джерелом щастя, навіть якщо це однополярно заряджений натовп.

А ось зі щільністю соціальних контактів вийшла пролемка. Точніше, несподіване уточнення. Ні, в принципі, все очікувано. Людина відчуває себе щасливою в колі близьких людей. За "теорією савани", названою так дослідниками, людині для щастя, так само, як і її далекому предку, потрібно близько 100-150 одноплемінників поруч, які позначали б його присутність на цій землі. Підставляли плече, позичали сокиру і дарували схвальний погляд, увагу та свій час. Без них люлина відчуває себе, як анчар в пустелі.

АЛЕ ... Виявилося, що стосується це не всіх. Дослідники помітили одну особливість: чим вище інтелект людини, тим менше він потребує численних соціальних зв'язків. Ніби захищає свою психіку від травматичних чинників, пов'язаних з людським спілкуванням. Чим розумніша людина, тим менше у неї близьких друзів, коханих та знайомих, яких вона допускає у свій індивідуальний простір. Тих, хто не заважає їй вдаватися до більш глобальних речей, ніж пусті балачки про погоду, одяг, політику та іншу несуттєву нісенітницю.

Пустеля для інтелектуалів - умова щастя

Справжніх друзів багато не буває, а з коханими - ще складніше. Одного достатньо на все життя. Єдина складність полягає в тому, щоб знайти таку близьку людину. Адже поки знайдеш, доводиться тонни порожньої породи перерити.

Зате якщо вже ти її знайдеш, тільки вона зможе врятувати тебе від депресії, яка іноді все-таки відвідує самотніх людей, навіть якщо в них розуму аж понад норму, і вони можуть придумати для себе будь-яку розраду в період свого тимчасового перебування відлюдником в пустелі.

Пустеля ця в якійсь мірі є обов'язковою умовою комфортного і безпечного внутрішнього вдосконалення людини з IQ вище середнього. Тут вона може без перешкод віддаватися улюбленій справі, самореалізовуватися, міркувати про життя, думати про сенс і отримувати радість від глибокого споглядання себе і світу. Іноді інтелектуали просто тікають з густонаселених мегаполісів, щоб віддатися самотності на лоні природи. В Америці найпрестижнішим вже давно вважається житло за містом.
 

Але хочеться все-таки зробити поправку на те, де було проведено опитування. Можливо, результати дослідження були б дещо іншими, якби дослідники опитували, наприклад, жителів якої-небудь китайської глибинки. Не думаю, що споглядання північного сяйва або дрімучих лісів - панацея від відчуття себе нещасним.

Навіть якщо ви дуже розумний, і IQ у вас зашкалює, не факт, що, оселившись дауншифтером десь на краю світу, ви тут же станете щасливим. Можливо, вам і не знадобиться для повного щастя половина племені зі ста чоловік, але хоча б одного або двох мати все-таки необхідно. Деякі інтелектуали віддають перевагу собакам, обманюючи себе, що їм більше ніхто на світі не потрібен. Мені здається, вони лукавлять. Потрібен. Ще й як потрібен.

Адже як сказав Конфуцій: "Щастя - це коли тебе розуміють, велике щастя - це коли тебе люблять, справжнє щастя - це коли любиш ти". А щоб когось любити, потрібно, щоб цей хтось все-таки, по можливості, іноді був поруч.