Самійло Кішка

4 червня 1602 р. у Каневі на Чернечій горі козаки попрощалися з гетьманом Самійлом Кішкою, який у 72 роки поліг у бою.
 
Самі́йло Кі́шка (Кушка, Кошка) народився в Каневі близько 1530 року у шляхетській сім’ї з брацлавського роду Кошичів або Кошків. У рідному місті здобув добру освіту. З двадцяти років Кішка почав козакувати, у походах Байди Вишневецького участь брати. Кажуть, що мав козак військовий хист та снагу. Хоч був малий, але позбавлений властивого коротунам вождизму, тому запорожці його любили, великим авторитетом нагородили. А після загибелі Вишневецького його обрали гетьманом.

34-річний гетьман Кішка запалився думкою відкрити запорожцям шлях до моря, щоб із моря наносити візити ворогам і потрапити в центр Османської імперії. Козаки приватизували Чорне море у 1567 році і протягом двох років штурмували міста Гезльов, Ізмаїл, Кілію, Білгород та Очаків, нещадно громили турецькі галери. Це вивело турецького султана Селима ІІ з рівноваги. У 1568 році він підтягнув до Очакова регулярний флот і пообіцяв польському королю велику війну, якщо той не укоськає "шалених" козаків Кішки.

Переляканий Сигізмунд II Август видав наказ, у якому вимагав, щоб козаки "зійшли з Низу", оселилися біля прикордонних замків, записалися за високу платню на королівську службу і воювали лише там, де їм накажуть воєводи чи старости. Польський король призначив козакам коронного гетьмана — шляхтича Яна Бодовського. З того часу козаків, які записалися до реєстру, почали називати реєстровими; решта (низове козацтво) трактувалося, як степове чи морське піратство, і піддавалося баніції (закону про визнання козаків не легітимними).

Та в 1573 році ескадра Самійла Кішки зазнала поразки від турецького флоту, гетьман потрапив у полон і 25 років тягав весло на галері. У 1599 році він зумів підняти на галері повстання українських невільників. Бранці перебили турецький екіпаж, оволоділи кораблем і з піснею "Несе Галя воду" попливли до рідних берегів. Кішці пощастило біля Тендрівської коси наскочити на човни козацького отамана Семена Скалозуба.

Після полону у пам’ять про своє визволення з турецького полону Самійло Кішка власним коштом збудував у Києві на Подолі церкву Святого Мико́ли До́брого.
  При храмі влаштував шпиталь для літніх та знедолених людей. Потім Кішка подався до рідного Канева і вирішив якийсь час перепочити там, милуючись природою. Однак відпочити йому козаки не дали. Справа в тому, що отаман Скалозуб був перехоплений турецькими галерами у Керченській протоці і загинув у відчайдушному абордажному бою. Дізнавшись про загибель гетьмана Скалозуба, козаки послали гінців до Кішки: "Іди гетьманувати!".

Кішка, обраний знову гетьманом, різко змінився: з вдалого "бізнесмена морського піратства" став політичним діячем, першим козацьким теоретиком і практиком морської війни. (Нашим би "достойникам" повчитися!) Він добився від польського короля Сигізмунда ІІІ Вази скасування баніції, визнання козацтва суспільним станом.

Самійло Кішка пристосував козацькі байди до морських походів і вони увійшли в історію як чайки, прообраз підводного човна; створив тактику бою козацької ескадри з турецьким флотом і тактику штурму морських фортець.

Того ж року Самійло Кішка здійснив похід. У зустрічному морському бою запорожці знищили регулярну турецьку ескадру, поруйнували турецькі міста на південному березі Чорного моря; змусили оцінити доблесть козацької шаблі внутрішні турецькі міста Трепезунд і Синоп, звільнили частину "братів" із загону Скалозуба. З походу Самійло Кішка повернувся на кількох турецьких галерах із визволеними невільниками та великою здобиччю. Це був останній морський похід запорожців під керівництвом Самійла Кішки, що примирив низових козаків із реєстровими.



Сімдесятилітнім гетьман провів успішні військові походи в Молдову, після яких домігся від польського сейму реабілітації українського козацтва.

Після неодноразових звернень польського уряду і короля до Січі, Самійло Кішка в 1601 році на чолі 4-тисячного козацького загону брав участь у польсько-шведській війні у Лівонії. Там гетьман особисто водив у бій своїх козаків. У бою під цитаделлю міста Феллін (Полтсамаа), вранці 28 лютого 1602 року Самійло Кішка загинув зі зброєю в руках, як і належало козацькому лицарю.

Оплакавши тяжку втрату, козаки з великою шаною перевезли тіло гетьмана до його рідного Канева і 4 червня 1602 р за козацьким звичаєм "вічну славу" проспівали; поховали – під залпи гарматного салюту на горі Старий скарб, яка пізніше дістала назву Чернеча гора і де 22 травня 1861 р. був похований Тарас Шевченко.

Новим гетьманом, замість Самійла Кішки, козаки обрали Гаврила Крутневича, теж старого та досвідченого вояка.