Росія ворог ЗДА і Заходу. Пора відродити інструменти Холодної Війни.

Американському керівництву пора відмовитися від непослідовного ставлення до путінського режиму і виробити проти Росії широку політичну стратегію, яка була б скерована на протидію Москві як одному з головних супротивників ЗДА і Заходу в цілому, пише в своїй редакційній статті видання National Interest… .

Росія є Абслютним Злом, яке треба знищити.

*

На думку незалежних коментаторів з Newsader, цей аналітичний матеріал може послужити для Білого дому орієнтиром для подальших кроків у зв'язку з гібридною агресією Росії проти Заходу. National Interest пише:

- Прийшов час розлучитися з ілюзіями відносно Росії. Дуже довго фахівці з національної безпеки ЗДА коливалися відносно Російської Федерації, плаваючи між двома різними оцінками: одна з них визнає РФ геополітичною загрозою «номер один», тоді як інша вважає за необхідне нехтувати активністю держави, чий ВВП на душу населення дорівнює португальському.

Така невизначена позиція приводить до гіршого зі всіх можливих результатів: цей подвійний підхід, з одного боку, розглядає Росію як конкурента і супротивника, а з іншого – не стимулює Америку до інвестицій в безпеку, дозволяючи сподіватися на те, що російська загроза випарується після того, як російський режим звалиться під тяжкістю економічних, політичних і демографічних проблем.

У 2018 році, особливо після переобрання Путіна на пост президента, ситуація стала ясна як ніколи. Росія відкидає партнерство, пропоноване на умовах ЗДА, особливо якщо це означає для Москви необхідність дотримувати правила західної цивілізації. Приймаючи заходи по забезпеченню того, що, на думку Кремля, є національними інтересами Росії, путінська адміністрація зробила цілу низку кроків, таких як анексія Криму, які не дозволили З’єдиненим Державам налагодити тісніші зв'язки з Москвою.

В порівнянні з часами Обами, в нинішньому році в адміністрації Трампа залишилися значно менше «морквин», якими ЗДА могли б заохотити Росію до зміни поведінки. Величезна стопка пакетів санкцій укупі з недавнім дипломатичним демаршем, який стався у відповідь на отруєння Скріпаля, – все це означає, що у Вашингтона більше не залишилося для Кремля способів заохочення, а є лише інструменти примушення і зростаючі можливості стримування, які могли б перешкодити подальшим ворожим для ЗДА діям РФ.

Тверезий аналіз показує, що в межах стратегії по посиленню стримування Росії ЗДА повинні розглянути питання про те, щоб підвищити витрати в набагато ширшому спектрі інструментів держуправління, а не тільки у сфері військових закупівель. Йде про галузі, які атрофувалися після закінчення холодної війни. Сюди відносяться, зокрема, такі напрями, як інформаційна і суспільна дипломатія. Це означає необхідність пожвавити союзи і відкласти вбік деякі проекти, які є подразниками для стосунків з партнерами. У числі таких зусиль, з якими б варто було почекати Трампа, – посилювання торгової політики відносно Дойчланду і Кореї.

Тим часом, серед американців до цих пір немає виразної дискусії про те, що саме буде потрібно для реалізації описаної вище стратегії відносно РФ. Міркування про російську загрозу залишаються долею вузького кола вашингтонського істеблішменту і не перекладаються ясною мовою політиків, які могли б пояснити американським платникам податків, чому вони повинні взяти на себе тягар щодо фінансування програми, направленої на захист від Росії.

Інша ілюзія полягає в тому, що нібито услід за минулими президентськими виборами російський народ сам підніметься на протести, як це трапилося в Сербії в 2000 році, в Грузії в 2003 році і в Україні в 2004 і 2014 роках. При цьому зберігається помилкова впевненість в тому, що російська загроза піде сама по собі після того, як в Кремлі засядуть Алєксєй Навальний або Ксенія Собчак.

Ще одна ілюзія полягає в тому, що в довгостроковій перспективі Росія приречена. На перший погляд, так і є: до 2050 року економічна і військова потужність Росії радикально зменшиться. Проте, протягом найближчих декількох років Росія зберігатиме достатній запас економічної і військової міцності, який дозволить їй залишатися глобальним гравцем. Стратегія очікування краху Росії до середини сторіччя виглядає безрозсудною, якщо врахувати, що потрібно виробити підхід на найближчі шість років правління Владіміра Путіна – до 2024 року.

Аналогічним чином для ЗДА було невірно підштовхувати Москву до тіснішої співпраці з Пекіном. Це увійшло до суперечності з колишньою стратегією, яка зберігалася впродовж чотирьох десятиліть і полягала в тому, щоб Росія і Китай більше вкладалися в стосунки із З’єдиненими Державами, ніж в дружбу один з одним.

У Вашингтоні помилково вважали, що зближення цих держав буде неможливе через історичні суперечності між ними. Так, росіяни дійсно турбуються про китайську загрозу російському Далекому Сходу, та і китайці вважали за краще б повернути назад імперські завоювання Росії, які сталися в дев'ятнадцятому столітті. Проте Москва і Пекін у результаті продемонстрували здатність відкласти вбік свої націоналістичні амбіції ради тих переваг, які обіцяє їм тісніша співпраця.

Знову ж таки, можна припустити, що китайська наддержава до 2050 року дійсно може досягти успіху в тому, щоб повернути собі Східний Сибір, але для ЗДА було б неправильно сидіти склавши руки сподіваючись на китайсько-російську ворожнечу.

Зрозуміло, марно розраховувати на оборудки з Кремлем до тих пір, поки там сидить Путін. Але, враховуючи вихований ним культ особи президента, є вірогідність, що його наступник продовжить правити в тому ж стилі. Як би там не було, Америка повинна зрозуміти, на які компроміси в зовнішній політиці міг би піти той, хто прийде після Путіна. Чи вирішить він ослабити вплив Росії в Евразії, відсунувшись від стратегічного партнерства з Китаєм і дозволивши тому укріплювати свою присутність в Південному і Східно-китайському морях?

Чи стане він дистанціюватися від Ірану, що приведе до скорочення залежності Тегерана від Москви? Чи подолає він опір російського істеблішменту, щоб приєднатися до торгово-інвестиційного трансатлантичного партнерства?

Чи піде він на те, щоб субсидувати різницю між дешевшим сланцевим газом із ЗДА і дорожчим російським паливом для того, щоб переконати европейських споживачів купувати блакитне паливо з РФ, а не із-за океану? Чи не буде він чинити опір подальшому розширенню НАТО?

Особисто Путін, як представляється, розуміє, що його чекає період тривалої конфронтації з ЗДА – і готується до нього. Тим часом підхід ЗДА поки що залишається реактивним і фрагментарним. Що ж, настав час попрощатися з ілюзіями. Інакше Америка просто не зможе розробляти і проводити стійку політику відносно Росії.

Росія є Абсолютним Злом, яке треба знищити.