РОСІЯ У ВОГНІ

РОСІЯ У ВОГНІ
 
Поема
 
1
 
Палає Кремль. Із мавзолею
Вже тягнуть Леніна за ноги.
Із космосу Кассіопею
Я бачу. Не поможуть боги
Спасти планету від загрози.
Бурлять небесні океани.
Грядуть вже ядерні морози.
За кнопками лиш мавпи п’яні.
 
Насниться ж бо таке, їй-Богу!
Встаю, перехрещусь тихенько.
Не жди, Вкраїно, на підмогу.
Сама пручайся, моя ненько.
Європа в ситості зажерлась.
Америка своє волає.
Росія у Донбас приперлась
А Україна вже конає.
 
І знову сон мене терзає.
Все сняться хижі лихоліття.
Та Кремль колись і запалає.
Добром не скінчиться століття.
Це нам написано на роді –
Москву нещасну зупинити.
Сказати раз й назавжди: “Годі!
Вам помирати, а нам жити!”.
 
2
 
Мене в бою убила вража куля.
Я бачив вбивці очі, хижі й люті.
Пробач, маленький мій синуля,
Що мої губи вже морозом скуті.
Пробач, кохана, що не встиг сказати
Тобі найголовнішого на світі.
Мене несуть у труні вже до хати.
Потрапила Вкраїна в вражі сіті.
 
Нас довго будуть мордувати,
Допоки не рванем в Росію ми.
Не слухайся підступної ти вати.
За Україну встань грудьми.
Вони весь світ брехнею звоювали.
Ми винні в тім, що хоче нас москаль.
А європейці звар’ювали.
У них давно затуплений рискаль.
 
Самі собі могилу риють
Під наглядом російського ката.
В стокгольмському синдромі виють.
Від крові вже червона їх фата.
За Кремль зґвалтована іде Європа.
Плодить дебілів п’яних, харцизяк.
І до Америки втікає автостопом.
Зелений долар вже для неї є маяк.
 
А бідну Україну залишила.
Нехай її терзає чобіт москаля.
Де ж в українців та візьметься сила,
Якщо ніхто не допоможе нам здаля?
Я вам з небес не годен докричатись.
Мене у космос вже засмоктує буття.
Вже вистачить у війни гратись,
Коли подарував нам Бог життя.
 
3
 
Козацький дух дрімає в українцях.
Не дай вам Бог його розворушить!
В бандерівцях і мазепинцях
Його ніколи вам не задушить.
Гуляє вільно дух козацький на природі.
Тут волею просякнута земля.
Вже краще вмерти на свободі,
Ніж у неволі має з’їсти тля.
 
Козак дрімає довго і безпечно,
Аж поки п’яти хтось не припече.
Триває помста безкінечно.
Від смерті мало хто втече.
Ще сплять зневолені народи
Чекають на козацький дужий чин.
Вже віє подихом свободи.
За батька в бій іде вже син.
 
То тут, то там повстання гряне.
В Кремлі здригаються пани.
І сонечко до нас загляне.
Козацьку долю не гани.
Козак прокинувся нарешті.
Взяв гостру шаблю із піхов.
Він відданий козацькій честі.
На Кремль в останній бій пішов.
 
4
 
Пташки співають в райській тиші.
Бійці потомлені лежать.
Заснули ховрахи і миші.
Зійшла на землю благодать.
Хтось згадує дружину й сина.
А хтось – стареньких вже батьків.
Комусь приснилася дівчина.
Комусь – козацький дух віків.
 
І раптом щось загуркотіло.
Здригнулася земля сліпа.
Піднесло вгору чиєсь тіло.
І відірвалась голова.
І вже снаряди землю риють.
Фонтанами кров дзюркотить.
Вже скоро матері завиють,
Бо мертвий їх синок лежить.
 
Ще добре, якщо тіло знайдуть
Чи хоч би кісточку одну.
Воєначальники все кажуть,
Що будуватимуть стіну,
Аби російська вража сила
До нас ніколи не прийшла.
Та мамі повернути сина
Не зможе жодна вже стіна.
 
Немає сил вже проклинати
Катів, убивць, москальську твар.
Назавжди треба їх прогнати.
Хай здохне цей московський цар.
Ми не прийшли на їхню землю.
Вони до нас приперлись враз.
Не віддамо їм віру древню.
До бою кличе нас Тарас!
 
5
 
Молилася Марія щедро.
Поклони била до землі.
Віддала би останню жертву
За всіх не вбитих ще синів.
За мир у світі й в Україні
Марія молиться щодня.
Не буде у страшній руїні
Свята прабатьківська земля.
 
Вона шепоче і благає,
Аж заніміла вже спина.
Марія любить і кохає.
І вже не молиться сама.
У церквах, вдома українці
Молитву Господові шлють,
Щоби забралися чужинці,
Нехай в Москву собі ідуть.
 
І просять, щоби Бог дав розум
Кремлівській хижій сатані.
А той все більшу хоче дозу.
Ще більше він осатанів.
То сам лихий в Кремлі гуляє.
Для нього кров – немов вода.
Свого кінця він ще не знає.
Не сповістив йому Воланд.
 
То буде щось страшне і дике,
Коли зупиниться вже час.
Страшило грізне й многолике
Пожерти хоче усіх нас.
Марія молиться завзято,
Бере на себе всі гріхи,
Щоби для всіх настало свято,
Щоб щастя мали ми міхи.
 
6
 
Це справді чорт зійшов на землю.
В Кремлі бал править сатана.
Поправ він предків віру древню,
Та не піддалась ще вона.
Він обернув у свою віру
Росії зболений народ.
Посіяв смуток і зневіру.
Зламав життя космічний код.
 
Та смерть вже чує Путін скоро.
Вона прийде – звідки не ждав.
Ще відригнеться йому горе.
Що він посіяв – те й пожав.
Горітиме у пеклі ворог,
Що Україну захотів.
Зітруть ж бо карлика у порох,
Щоб більш в житті не миготів.
 
Він на Росію бід накличе
По саму зав’язку, мабуть.
Йому життя вже не позичать.
В останню не проведуть путь.
Він, мов лихий, назавжди згине.
Його проклянуть у віках.
Здалеку голос помсти лине.
І буде це вселенський жах.
 
Росію жде страшна руїна –
За пиху, смерть і за мордор.
Цей суд вершить вже Україна.
Це за Сибір й Голодомор.
Вже не одну небесну сотню
Спровадив в інший світ упир.
Ми скинемо його в безодню –
І буде на планеті мир.
 
7
 
Росія вже давно б сконала
В гріхах і муках назавжди,
Якби підтримки в нас не мала.
Від кого? Я скажу. Зажди.
Живуть на світі ще іуди.
Манкурти. Яничари. Гній.
Це мстиві й дуже підлі люди.
Вже проти нас ідуть у бій.
 
Вони живуть на наших землях.
П’ють нашу воду із криниць.
Нам каламутять віру древню.
Псують нам наших молодиць.
А лиш посунув Путін підлий,
Вони з’явились тут як тут.
В народі кожнім маєм бидло.
І в Цезаря є хижий Брут.
 
Вони гризуть нас зсередини.
Вкраїну на шматки деруть.
Від шомполів червоні спини.
А путінські війська ідуть.
Ми б їх уже давно спинили,
Якби троянський кінь та й здох.
Як рідних, їх колись любили.
І був колись один в нас Бог.
 
Та хочуть з України-неньки
Вони колонію зробить.
Вчепились міцно, мов обценьки.
Їм сміх – а нас уже болить.
Стряхнемо з ніг багно гнилеє.
Засадимо у серце кіл.
Вкраїну нашу ми лелієм.
Наш дух – ще з древніх Термопіл.
 
Вони, мов п’явки, кров смоктали.
Паскудніші за ворогів.
Ми жили поруч і не знали,
Хто Путіна до нас привів.
Нам не потрібна руська калька.
Ми неповторні на землі.
Не їхня ми дитяча лялька.
Ми свого щастя ковалі.
 
І лиш у цій війні пізнали
Обличчя справжніх холуїв.
Їх разом з Путіним прогнали
Ми аж до волзьких берегів.
Чужого нам від вас не треба.
Але й свого не віддамо.
Молитви наші йдуть до неба.
За Україну стоїмо!
 
8
 
Горить земля російська грішна.
Палають Кремль і мавзолей.
Новий москаль – якийсь там Грішка –
Вбиває ні за що людей.
Для них немає революцій –
Лиш бунт, кривавий і лихий.
Не треба їм і конституцій –
Лиш кулю в лоб і в морду бий.
 
Росія у вогні – це пекло,
Яке з’явилось на землі.
Здригнулась від свавілля Мекка.
І людство зникло ув імлі.
Нам з космосу ще шлють сигнали.
Життя нема вже тут давно.
З Землі самі себе зігнали.
І все через якесь лайно.
 
Воно в Кремлі тихенько гнило.
Його боялися усі.
Всі думали – месія, брила.
Насправді мудрі піскарі
Самі себе перехитрили.
Пожер їх хитромудрий сом.
Ми втратили останні сили.
Зморив нас вже кривавий сон.
 
Приречена Росія в смерті
Конать в агонії й пітьмі.
Минулого книжки обдерті
Горять у вічному вогні.
З вогню відродиться велична
Могутня нація людей.
У неї місія космічна.
За нею світлий Божий день.
 
Нам треба це перебороти
Й собі залишитись в живих.
Мов бджоли, ми будуєм соти.
Не знаємо вже бід і лих.
Майбутнє, світле і космічне,
На попелі Росії жде.
Нарешті зрозумієм вічне,
Коли час в простір перейде.
 
Анатолій ВЛАСЮК