Романтик шахів

"Шахи ми на шахівниці, пан Господь – то наш гравець", – писав Агатангел Кримський…

27 грудня 1987 р. у місті Фарґо (Північна Дакота) знесилений хворобами та операціями помер 81-річний справжній романтик шахів, чиїм паспортом користувався Степан Бандера в останні роки життя – маестро Стефан Попель.
  Степан (Стефан) Антон Попель народився 15 липня 1907 р. у с. Комарники на Львівщині. Мати Ольга з відомого дому Калинських. Його батько Михайло був священиком, брат відомого шахіста Ігнаца фон Попеля (нім. Ignatz von Popiel) (1863–1941). Стефан був племінником майстра Ігнаца фон Попеля, тому шахи та розповіді про них панували з дитинства. Малям він чув, що у 1894 році у Львові 45 шахістів заснували перший шаховий клуб, що наступного року відбувся перший турнір, у якому змагалося 8 учасників, а переміг Ігнацій фон Попель. Тож чи варто дивуватися, що Стефко захопився шахами, зіграв уперше в шаховому турнірі у 12-річному віці, через п’ять років Степан Попель став чемпіоном із шахів Львівського університету. Вперше він виграв чемпіонат Львова з шахів у 1929 р., ще студентом, потім не раз вигравав його.

Освіту він здобував у коледжах в Есхені, Брюсселі та Парижі (1924); згодом захистив диплом магістра франко-латинської філології Львівського університету (1931) та магістра юриспруденції (1938).

Стефан Попель був визнаним поліглотом, мав вісім робочих мов: польську, російську, французьку, німецьку, латинську та англійську. Впродовж 9 років Стефан Попель був професором французької та латини у львівській гімназії. На час окупації Львова радянцями, родина Попеля виїздила до Кракова, а потім знову повернулася. З 1941 р. Попель був професором Львівського педагогічного інституту та Львівської політехніки. Був редактором львівських часописів "Szachista" і "Спортові вісти". Вдавався до псевдо: А.С. Сулима. У 1943 р. Попель написав і видрукував у Львові підручник "Початки шахіста" українською.

Упродовж 15 років, до останнього дня митрополита Андрея Шептицького Стефан Попель був його особистим (світським) секретарем (1929–1944).

У 1944 р., коли до Львова наблизився фронт, Степан Попіль, знаючи ставлення сталінських визволителів до української інтелігенції, знову виїхав. Запеклий шахіст заїхав до Кракова, зіграв у нічию (2:2) матч із чотирьох партій із чемпіоном СРСР і чемпіоном України 1937 р. киянином Федором Богатирчуком.

Наступні кілька років сильний комбінаційний гравець Попель жив у Парижі, грав у шахи вдень і вночі, його улюбленим дебютом була давньоіндійська атака та скандинавська партія; майстер любив грати бліц-партії на дрібні гроші.

Щирий, добрий, із чуттям гумору Степан Попель кожного дня когось із українців пригощав, комусь давав притулок. Серед тих українців були й політичні діячі, й бойовики, тому секретні служби стежили за його будинком, тягнули з наданням громадянства.

Нарешті сорокарічний шахіст здався Гіменею – одружився з Валентиною Шаповал, яка мала сина Володимира. Згодом у них народилися Ольга та Олекса. Втім наявність родини не змінила характер роздай-біди: пан Стефан давав прихисток усім гнаним і голодним українцям. Саме в цей час у нього "пропав" паспорт, за яким став жити у Німеччині голова родини Попелів – Степан Бандера.
  А він поступово утвердився: виступав у шаховому клубі "Каїсса", був чемпіоном Парижа у 1951, 1953 і 1954 роках. Поділив 4-6-те місця (серед 10) у міжнародному турнірі в Гастінґсі (Великобританія) 1951/52, де виступали такі всесвітньовідомі майстри, як Світозар Глігорич, Даніель Яновський, Ян Гейн Доннер та інші. У рейтингу Британської шахової федерації був під 82 номером.

У 1955 р. майстер мав можливість приїхати в СРСР і зустрітися з рідними, але побоявся, бо не мав французького паспорта.

І Стефан Попель зважився виїхати до США. У 1956 р. взяв участь у Відкритому чемпіонаті США в Оклагома-Сіті, де зіграв унічию з 13-річним феноменом Боббі Фішером. Українець разом із вундеркіндом поділив 4-8 місця. Виграв чемпіонат штату Мічиган тричі поспіль — у 1957, 1958 і 1959 роках. Стефан Попель був одним із найкращих шахістів української діаспори США — ставав віце-чемпіоном УСЦАК 1966 року та чемпіоном 1969 року. Стефан Попель жив у Північній Дакоті, далеко від великих шахових центрів, що не сприяло розвитку його майстерності: там у нього не було сильних конкурентів — і від 1965 до 1980 року аж 11 разів перемагав у чемпіонаті штату. Стефан Попель був першим, кого включили до Шахової зали слави Північної Дакоти (англ. North Dakota Chess Hall of Fame) — у 1983 році.
  Та шахи родину не прогодують, тому Стефан Попель викладав іноземні мови у публічній школі в Детройті (1957–1961); згодом, одержавши американське громадянство у 1961, був професором французької мови та літератури в Університеті штату Північна Дакота, у Фарґо (з 1961 до пенсії). Знайомі відзначали працелюбність маестро: він вставав о шостій ранку, любив споживати їжу у чітко зазначений час і дрімати після обіду (щоб жир зав’язався); працював до сьомої вечора; домінуючою рисою характеру у нього була скромність і не вміння (не бажання) витрачати гроші. Романтик шахів навіть не викроїв часу, щоб навчитися кермувати машиною.