Роль традиційного одягу в культурі та побуті українського народу

Одяг завжди відігравав важливу роль у культурі та побуті народів. За ним можна було визначити національність, соціальне становище людини, її вік, сімейний стан та багато чого іншого. І українці не є винятком. Це зараз те, що ми носимо, не говорить про нас нічого, а ще століття тому, подивившись на дівчину, можна було сказати заміжня вона чи ні, працьовита чи ледащо, єдина дитини в родині чи ні, із заможної родини походить чи з бідноти.
 

vsviti.com.ua

Дитинство

Першим вбранням дитини був поділ материної сорочки, в який загортала новонародженого повитуха. Вважалось, що це вбереже дитину від дурного ока та злих язиків. Наступним був кожух, на якому маля представляти родині. Наступні кілька місяців, поки дитина ще не ходила, її основним одягом були відрізи домотканого полотна.

Дитя, яке вже зіп’ялося на ноги, одягали в першу сорочечку з пришивними подолами (так мати могла до однієї і тієї ж сорочки пришивати новий шмат полотна, а закаляний прати). Шили цю сорочку зі старої материної чи батькової – це теж було додатковим захистом для маляти.

Подальша еволюція вбрання пов’язана з роботою, до якої привчали дитину – гусенят чи курчат можна було пасти і в сорочці, а от підпасича корів вже вдягали у штани. На цьому етапі починався і гендерний розподіл за одягом, якщо в більш ранньому віці і хлопчиків, і дівчаток вдягали в одні сорочки, то трохи доросліших – в одяг їхньої статі.

​

Юність

На цьому етапі в одязі хлопців та дівчат було багато відмінностей. Юнаки вже носили дорослий чоловічий одяг з купи складових (залежно від регіону). Одяг дівчини був барвистим, він максимально підкреслював її принади, показував її працьовитість і талант (на цьому етапі дівчина сама дбала про тканину, з якої шився одяг, про його оздоблення). Крім того дівочі сорочки шилися з тоншого полотна. Також у цей час дівчина поступово починала готувати свою скриню, наповнювала її полотном, одягом як для себе, так і для майбутньої родини, вишитими рушниками.

Також важливу роль відігравали прикраси на шию та для волосся: свою першу прикрасу, дукач, дівчина отримувала від хрещеного батька на свій перший день народження, наступні вже купувались батьком. Тому до моменту дівування дівчина вже мала купу намист та коралів.

Окремо варто зазначити головні убори: незаміжні дівчата не мусили покривати голови хустками (винятки лише сезоні – та й тоді хустка пов’язувалась так, щоби було видно косу). Більшість дівчат заплітали косу або дві та вкладали їх віночком чи кошиком. На свята голову прикрашали стрічками та квітами. Вінок був ознакою того, що дівчина вже готова до шлюбу. Ні молодші, ні старші жінки вінків не носили.

Молодість та зрілість

Після одруження одяг чоловіка не зазнавав таких суттєвих змін як жіночий. Заміжня жінка мала носити одяг більш стриманих кольорів, вишивка на сорочках ставала менш яскравою, з’являлися інші символи (на рукавах вже вишивались три полоси: дитинство, дівоцтво та зрілість), зменшувалась кількість прикрас, обов’язковим елементом ставала хустка, якою вона мусила покривати волосся (залежно від регіону це міг бути очіпок, намітка тощо). Часто заміжня жінка могла доношувати сорочки з часів дівоцтва.

В одязі більш старших людей яскраві кольори майже не зустрічалися, все частіше можна було побачити чорні вишиті сорочки, які були символом зрілості, старості.

Велика увага приділялася й останньому одягу людини. Ховали завжди у найкращому одязі. Якщо помирала незаміжня дівчина чи юнак – їх ховали у весільному одязі, й обряд прощання часто нагадував весільний.

(via)