Родина Шульгіних

– От онучечка моя у Кропивницькому працює на вулиці Родини Шульгіних. Кого не питала, не знають цієї героїчної родини. Може, хоч ти знаєш? – підлещується Хомівна.

– Я то знаю, але це складне питання, його треба пояснювати. Ну, слухай. Поважали у Києві старовинний козацький рід ліворуких, звали їх запоріжці Шульгами. Щоб оформити дворянство, Яків Шульга погодився писатися на московський лад – Шульгін, але російської мови не захотів учити. Було у Якова Шульгіна двоє синів: Микола та Віталій. Як на мене, то Віталій Якович Шульгін (1822 — 1878) явно на героя не тягне. Суди сама. Історик, професор Київського університету, відомий русофіл. Віталій Шульгін заснував газету "Кієвлянінъ" і в її першому числі завершив свою редакційну статтю заклинанням: "Этот край русский, русский, русский!". Професор Шульгін був причетний до підготовки сумнозвісного Емського указу 1876 року.
  – І що ім’ям цього гада назвали вулицю? Може, його діти – герої?

– Слухай сюди! Син Віталія Шульгіна Василь (1878 — 1976) – відомий шовіністичними промовами у Державній Думі, статтями у "Кієвлянінє" та україножерськими книгами, одна з яких "Украинствующие и мы". У серпні 1917 року Василь Шульгін заявив: "Я заявляю, що ми, малороси, як і 300 років тому, мешканці цього краю, бажаємо тримати з Москвою міцний і непорушний союз". Згодом Василь Віталійович Шульгін став головним ідеологом російського добровольчого руху й активно пропагував ідею відновлення монархії. 1920 року він виїхав до Югославії, звідти 1945 року був вивезений СМЕРШем до Москви і засуджений до 25 років ув’язнення. Василь Шульгін відсидів 11 років у в’язниці, але часи змінилися і у віці 83 років Василь Шульгін був гостем на ХХІІ з’їзді КПРС.
  Онук Віталія Яковича Шульгіна, син Василя Віталійовича Шульгіна, – Василь Васильович Шульгін загинув 14 грудня 1918 року, захищаючи російську ідею, в Києві від військ Директорії в час, коли збройне протистояння було припинене.

– Нічого не розумію. Може це інші Шульгіни?

– Пам’ятаєш, я говорила, що у Віталія Яковича Шульгіна був рідний брат Микола. Так от, Микола Якович одружився з дочкою українського лікаря та поета Остапа Рудиковського і мали вони сина Якова (1851 – 1911) і трьох дочок. Сталося так, що Микола рано помер від туберкульозу і сироту-племінника узяв на виховання самотній тоді дядько Віталій.
  Яків був вдячний дядькові за прекрасну освіту, але українське питання стало причиною розриву між Віталієм Шульгіним і племінником Яковом, хоч дядькове фото родич завжди возив із собою.

Небіж Віталія Шульгіна, студент Київського університету Яків Шульгін – учень Антоновича та Драгоманова, належав до Старої Київської Громади. Громада мала видавництво книжок та нелегального українського журналу "Громада" у Женеві, на цю справу Яків Шульгін пожертвував 12 тисяч рублів, усю грошову спадщину, отриману від матері. За це Михайло Драгоманов називав його "євангельським хлопцем".

Після повернення до Києва редагував газету "Київський телеграф". Потім була робота в Одесі: викладав, але за участь в українському русі був арештований. П’ять місяців в одиночній камері, заслання на 5 років до Сибіру (Красноярськ) змінили життя.

Яків Шульгін викладав історію, російську мову у гімназії Києва, писав дослідницькі розвідки. У редакції "Київської старовини" він познайомився з Любов’ю Устимович, предки якої були прямими родичами Павла Полуботка та Данила Апостола. Згодом вони одружилися, переїхали до Єлисаветграда (1893 – 1896рр.) Мали Яків і Любов трьох синів і дочку Надію.

Старший син Олександр Якович Шульгін (1889 — 1960) - член Центральної ради, перший міністр закордонних справ Української Народної Республіки (УНР), посол УНР у Болгарії, член делегації України на мирній конференції в Парижі. Батько журналіста Ростислава Шульгіна (1914 — 1974).
  Середній Володимир Якович Шульгін (1894 — 1918) у 1913 р. організував Українську студентську громаду. Поліг 29 січня 1918 року, боронячи в складі гімназично-студентської дружини Київ, переконання свої і своїх батьків, від військ Муравйова під Крутами.
  Молодший син Микола Якович (1896 — 1935) – радник місії УНР у Парижі.

– Ой, як усе закручено! Невже не можна було людям це якось пояснити?