Різдвяне

6 січня 2016
Maria Ivanus
Люблю прокидатись шостого січня на світанку. Передчуття Різдва і Святої Вечері наповнують квартиру і душу тихою радістю. Надворі біліє сніг і тріщить мороз. Сусіди гріють машини і збираються на роботу. У них - звичайний вівторок. В мене - Надвечір'я Різдва. Мені подобається думати про всі ті справи, які ще треба встигнути переробити до сходу першої зірки і до приходу гостей; про пшеницю на кутю, яка вже мала бути готова, якби я була хорошою господинею.

Йду на кухню і готую каву.

..Сьогодні строгий піст аж до Вечері. Цікаво, як в дитинстві цей день тягнувся нестерпно довго. Години, наче замерзлі птахи на проводі, відмовлялись рухатись. Ми вже з полудня починали заглядати за першою зіркою.

В квартирі запахло кавою і пшеницею. В цей дует м'яко вливається тенор грибів. Юшка закипає, пшениця радіє товариству. Тріо запахів розгулює по кімнатах, наче три Духи Різдва.

Сусідка вигулює собаку під вікном і з цікавістю поглядає на нашого Дідуха, який красуєтся на підвіконні. Наш балкон - єдиний, де ще залишились новорічні декорації. Доводиться пояснювати, що Різдво ми святкуємо двічі. Тепер сусіди думають, чомусь, що ми з Греції. 

Запахло узваром і магазинними пампухами. Вони хоч і не з домашньої печі, зате румянні та щедро присніжені пудрою. 

Моя кухня - далеко не мамина. Там кипів окріп на три види вареників, смажилась цибулька для картоплі і пісних голубців; пеклось м'ясо для Різдвяного столу і коричневіла грибна підлива, за яку можна було півжиття віддати.

А ще на кухні ми чекали відрядження в комору. Чи то принести закрутку, чи віднести "зайців", щоб охололи - важливо було отримати офіційну причину для візиту в святая святих: в коморі чекали Різдва салати і коржі, печеня і все м'ясне, про яке можна було мріяти в день строгого посту. Недавно дізналась від друзів, що і в них така кімната була, де було холодно, наче в морозильній камері. Декому це не перешкодило пройти туди після вечері і скуштувати омріяного олів'є. Витягнувши таємно пронесену ложку, цей "хтось", наперекір скромним намірам "зняти пробу", так щиро допався до діжки, що коли отямився, не зміг нічого кращого придумати, як зробити з утвореної прогалини форму хреста і богобоязливо покинути місце злочину. Така наївна спроба апелювати і до мами, на яку чекала перспектива імпровізації на тему всіма очікуваного салату; і до Всевишнього, чия постанова строгого посту була порушена, виявилась марною. Мама не прийняла до уваги таємне послання і відлупцювала, як годиться. Не за салат, звичайно. За гріх черевоугодництвa.

Я люблю Різдво. З кожним роком все більше. Це той день, коли можна безкарно і безсоромно впустити в дім ностальгію. Спогади розсідаються навколо столу так як ми, коли були малі. Ще тільки ранок, а вони вже тут як тут. І всі веселі, різноголосі. "Не можна казати на мак "мак"! Заведуться воші!" - нагадує той, що в кутку. Він завжди знав всі неписані правила в домі. Малий і мудрий. "Кажіть "зернята". Так, мам?" Мама вже вдесяте за ранок підтверджує інформацію. " А на Святий Вечір тварини розмовляють, вчителька казала. Правда, мам?" "Підеш і послухаєш", - мамі от-от увірветься терпець. "Не можна, мамо! Ми читали в школі, що чоловік один підслухав, як говорить худоба в стайні, і онімів!" - цього разу без коментарів.

Напевно, мама не бачила в той момент нічого страшного в тимчасовій німоті. Принаймні, запитань поменшало б. "Мам, а від чого походить слово "кутя"?" "А молоко можна сьогодні?" "А що можна?"... Нарешті мама пропонувала всім пригадати колядки і тиха мелодія першої в цьому році коляди неслася будинком, виривалась в двір через кватирку, летіла на другий поверх до тьоті Оксани, від неї - до сусідів через двір і ще далі й далі.. Тато заходив з вулиці на кухню зі словами: "Я ще від садочку чую як мої діти колядують". Ми сприймали це як комплімент і заохочення колядувати голосніше.  Bмощувались ліпити вареники навколо мами і нічого кращого не могло бути в цілому світі.

Я завжди знала, що в нас в сім'ї Різдво було найкраще. Аргументую: кожен з нас мав персональний колядник-довідник. З нотами і словами. Більше того: кожен мав свою улюблену коляду і співали ми в три голоси (одного року в чотири, коли в молодшого брата був перехідний вік, голос то зривався на меца сопрано, то падав в прірву і відгукувався глибоким басом).
 
Ми вечеряли і колядували; залишали кутю і рештки страв для "душеньок" - померлих родичів, яких батьки поіменно згадували в молитві.

Був рік, коли імен померлих раптом стало дуже багато.
 
А ще в нас був свій Вертеп. З костюмами і оригінальними сценаріями (якщо комусь цікаво, то мені перепадали екзотичні ролі: то Йосифа, то Сіяча.)

За все відповідала мама. Часто я думаю, що якби в той час вже були соціальні мережі, то в нашої мами було б тисяч сто шанувальників. Її рецепти, вірші, костюми - її фантазія розривала б інтернет. А так - це все було ексклюзивно для нас. І залишилось в нашій пам'яті, та на поодиноких фотознімках. 

...Різдво - це свято народження Христа і свято сім'ї. Наш батько завжди перед початком Bечері брав сіно і робив з нього імпровізовану мотузку, якою зв'язував ложки в такий собі букет. "Щоб ми так тримались разом, як ці ложки", - поважно говорив тато і давав кожному з нас настанови на новий рік. Але ще навіть перед цим і перед тим, як сідати до столу, відбувалось моє улюблене різдвяне дійство - батько заносив сіно в хату, ми зустрічали його на порозі й разом співали: "Різдво Твоє, Христе Боже Наш... Засвітило світові світлом розуміння... В ньому бо ті, що звіздам служили від звізди навчилися.. поклонятись Тобі, Сонцю Правди... і пізнавати Тебе, схід з висоти.. Господи, Слава Тобі.." І вже скільки років минуло з того дня, коли ми востаннє святкували Різдво вдома, разом... а я досі памятаю і пишу з пам'яті ці слова. 

 Не думаю, що тато міг перебачити, як далеко його "ложки" розлетяться по світах. Але знаю, що кожен з нас, де б ми не були, згадує дім і батьків в цей день.

Ми творимо власні традиції у власних сім'ях. І приходить час, коли далекі голоси з минулого стають примарним ехо.

Тому я і люблю прокидатись шостого січня рано-вранці, коли мої рідні вже збираються до Вечері на іншому континенті. Я слухаю їх далекі голоси, колядую з ними і до мене приходить Різдво.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Перепланування квартири в панельному будинку: за і проти
Дизайнер та архітектор Андрій Сокрута, засновник студії Andrey Sokruta workshop, розповів, з якими труднощами можна стикнутися при спробі “перекроїти” квартиру в панельному домі і коли дійсно варто це робити.
Читати більше