Різдво для кактуса

Я ніколи раніше не задумувалась, наскільки різні береги життя оточують жінку після одруження. Той бік суші, який лишився в батьківській сім’ї, знайомий, зрозумілий, звичний, - і другий бік, до якого дісталася за допомогою коханої людини. Два світи, дві цивілізації…

Жінки, які виростали у нормальних, суто українських родинах, мабуть, не помічають це так гостро.
У мене склалося по-іншому.

На одному березі, вся недосконалість якого вивчена ще з юності, ростуть дивні кактуси. Заради збереження вологи вони з часом стають лише колючішими. Там є кілька оазисів-посмішок, щоб рослинки зовсім не всохли. Кактуси ті – горді й прекрасні, може, саме тому люблю їх з дитинства. Часом і себе відчуваю такою ж спраглою та колючою. Ці незбагненні рослини живуть, здавалося б, лише задля виживання. Але ні, в сипучих і гарячих пісках вони теж милуються сонцем. Дарма, що те ж сонце їх і вбиває. Вони люблять життя усіма своїми колючками.
 
Я, коли вибралася зі своєї пустелі, розставила кактуси на вікні. І роками спостерігаю за ними. Дивно, що, борючись за краплю вологи в природному середовищі, вони гинуть від надмірного поливу. А я, такий самий кактус по суті, ходжу коло вікна і радію, коли гине чергова колюча рослина. Чому? - Бо кактус уже напівзагинув у мені. Ні, він ще їжачить свої колючки, коли йому не вистачає любові та ніжності. Але – диво-дивне! – поміж колючками в найпогожіші періоди життя з'являються дивні квіти.
 
Найкрасивіші, найдивовижніші квіти з'являються поміж голочок у Різдвяні свята. Мій кактус потрапляє в середовище люблячої, єдиної родини. Він теж хоче почуватися своїм у газифікованій хаті, де саме зараз, попри всі вибрики прогресу, царює справжня українська піч.
 
Ця хата знаходиться на іншому березі буття. Там немає пісків, оазисів та спеки, але є родючі чорноземи. Замість виснажених кактусів там ростуть яблуні й груші. Там квохчуть кури, видовбуючи якусь поживу з-під різдвяного снігу. А коли померзнуть лапки, ті кури мерщій просочуються в дивний маленький лаз до сараю. Це, мабуть, їхній світ. Там пахне козою і трохи зіпрілим сіном. Звідти в господу потрапляють яйця, молоко і навіть якийсь раз - півник для холодцю…
 
Там, на тому березі, живе найсправніша українська Мати. Я, колишній кактус, завжди розправляю квіти перед Різдвом. В тому світі колючки треба приховати, якщо не вдається знищити їх повністю. Одягаю дітей в найкращі одежинки, завертаю калач у хустину, беру під руку чоловіка і прямую туди…

А на тому березі вже пахне солодкою печенею з кролика й сухофруктів. Як би я не рядилася в квіти, скільки б не виховувала в собі українку,  все одно жодною колючкою не розумію того смаку. Але сама традиція: зібрати всю родину, щоби поласувала кутею та іншими смаколиками, примушує мої колючки ховатися під квітами ретельніше.
 
Кактус у мені в тій господі почувається якнайкраще. Достатня кількість теплих променів-посмішок, щедрий, але не надмірний полив п'янкою, запашною настоянкою на власноруч зібраних свекрухою травах, гарячі диспути за столом…

Але найчарівніше, найурочистіше для мене у Різдвяних святах – це присутність Матері. Матері, яка гріє всіх нас, любить і привчає. В пустелі таких Матерів не буває. Вони гартуються життям на квітучих берегах, на ланах і левадах, які вирізняють Україну з-поміж інших країн.
 
Після Різдва я довго і наполегливо доглядаю квіти, що приховують мої колючки, сподіваючись продовжити період цвітіння. Заглядаю вдячно в очі коханій людині та мрію стати ось такою: Справжньою Українською Матір’ю.

Мрію навчитися готувати оту солодку печеню з кролика і сухофруктів. І зустрічати своїх доньок з онучатами в господі, яка пахне Різдвом. На квітучому березі.

Бо в тому, іншому світі, де пісок і кактуси, Різдва не буває.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Фотокамера як зброя, або Інше обличчя війни
Якби не було війни, ті, хто загинув, могли б народити і виховати дітей, кохати, працювати, винайти, створити, нарешті, просто жити, бути щасливими й радувати своєю присутністю на землі рідних, близьких, друзів...
Читати більше
АПЕЛЬСИНОВИЙ МАРМЕЛАД ЗА РЕЦЕПТОМ ПАДДІНҐТОНА
​Трапляється так, що фільм дуже сильно припадає до душі. Після перегляду усю ніч сниться, як будуєш хижку на безлюдному острові, перебираєш таємничий мотлох на горищі або блукаєш Нарнією. Цього разу зі мною знову так сталось.
Читати більше