Рівновага в душі: поради та роздуми для покращення настрою

21 червня 2018
Ліля Колісник

Буває, емоції переповнюють, втома стає на п'яти, а ви просто заплуталися. Що ж робити далі?

Поговоримо про почуття провини. Зазвичай воно мучить тих людей, які винні найменше, просто беруть на себе дуже багато. Просто ти хочеш вгодити всім, щоб їм було ліпше, та треба звикнути, що віддачу трапляється набагато рідше. Ти просто добрий, а люди бувають злі. 

Тому якщо тобі здається, що ти помилився, зробив щось не так, міг зробити інакше. Знай: не міг! Ми лише люди. І всім властиво помилятися. Відпусти провину. Ти не можеш виправити все і всіх. Та й ніхто цього не чекає.

Ще однією порадою стане така: проводь більше часу на природі. Особливо, якщо живеш у місті. Вона додає багато сил, спокою і відчуття умиротворення. Свого часу Михайло Коцюбинський написав про це імпресіоністичну новелу "Intermezzo", де неймовірно точно відтворив утому від міської метушні й чудово описав уплив природи на стан людини, її одухотворення.       

Стань більш відкритим (-ою) до нових знайомств та спілкування. Можливо, це саме те, що тобі необхідно, що дозволить забути про проблеми. До того ж можна гарно провести час. 

Щоб покрашити й фізичне самопочуття, їж більше овочів, фруктів, роби вранішню зарядку. 

Врешті сфокусуй увагу на тому, щоб діяти, а не просто спостерігати. 

Шукай рівновагу.         

Зображення - pinterest.com

[adSlot9]

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Пам'яті Степана Пушика
Прикарпатський університет імені В. Стефаника. Перший курс. Розгублена студентка з великими мріями. Навколо метушилося безліч людей. Почалися пари. Одним з викладачів став Степан Пушик. Суперечливий, злилася на його насмішкуваті закиди, що не знаю повстанських пісень. Але завжди розуміла велич людини, яка переді мною. Час — надмінний, смерть — крадійка. Легенди — вічні, як і пам'ять.
Читати більше