Часто мені (та, думаю, й вам) доводиться чути подібні поради батькам: мовляв, краще не давати дітям (до певного віку, а в ідеалі, звісно ж, ніколи) дивитися мультики, грати на планшеті та комп'ютері, а також користуватися соціальними мережами, щоб не виросли дурнями, ледарями, лузерами, соціально дезадаптованими, емоційно нестабільними (необхідне підкреслити).
Краще, мовляв, нехай візьмуть палицю, уявлять, що це - кінь, та скачуть до Віденського лісу на Віденьский бал (як це робили наші мами, бабусі, двоюрідні прадідусі та уявні вельможні пращури). І буде у них і уява, і емпатія, і емоційний інтелект, і виростуть з них лідери, здатні досягти успіху завжди і в усьому - ЯК НАШІ БАБУСІ, ЗВІСНО Ж (одна - касир, інша - водій трамвая).
(І ніколи вони не будуть на хвилі та не матимуть спільних тем для розмови з однолітками, які обговорюватимуть черговий популярний відеоблог. Але ж то не страшно, головне, щоб завжди і в усьому, як наші бабусі та дідусі. Хоча "дідусь" у таких порівняннях фігурує рідше, і з нашою системою цінностей це майже нікого не дивує, та мова не про це).
Тільки от усі ті дами, які таке нам з вами радять, пишуть свої паради не на парканах, а в інтернеті. І в кожної - свій сайт, блог та колонка на декількох інтернет-платформах. І для реклами своїх послуг жодна з них не вішає папірець на дошку оголошень і навіть на дає об’яву у газету "Кіт та пес", а просуває їх через капосні соцмережі. Та й у якості контактної інформації теж не міський номер телефону вказує. І на роботу їздить не на коні (ні на справжньому, ні на уявному), навіть не на трамваї (як її бабуся, Заслужений винахідник СРСР, а також лідер завжди та в усьому (звісно ж, справжній, а не те, що зараз)).
І жодну із цих дам-порадниць не хвилює, що використання особистого транспрту, як і будь-яке прагення до комфорту, за її власною логікою, означає, що вона - соціопат і боїться труднощів, і ніякого винахідника, а тим більше, лідера завжди і в усьому з неї так і не вийде.
Та справа навіть не в тому, чому вони таке нам радять. Треба ж їм щось говорити, тим більше, що вони цим на життя і заробляють. Не вмирати ж їм із голоду через власне мовчання чи у забутті без шокуючих "відкриттів".
Питання у тому, чому останнім часом так часто батьки до їхніх порад прислухаються. При тому, навіть ті, котрі на уявних конях не їздили, проте заробляють у 20 разів більше від власних батьків, а винахідників та, тим більше, заслужених, у їхнії сім'ях зроду не було. Мали складні стосунки з батьками? Шукають схвалення в усьому? Думають, що це найактуальніший тренд, і бояться бути поза ним? Не визнають власних досягнень, доки їх не оцінить рідня? Бояться почути: "От у наш час такого не було"?
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
