Пекін. Місто минулого, місто майбутнього

Китай. Друга економіка планети, яка швидкими кроками рухається до першого місця, навіть попри сповільнення росту ВВП. У двавцять першому столітті можна сміливо казати, що той, хто не розуміє Китай, не може зрозуміти світ. Не може тому, що світ стає надто залежним від Східного дракона, який нарешті прокинувся із свого затяжного хорор сну тривалістю у 200 років.

Голобалізація тріумфує і Китай є надто великим гравцем, аби дозволити собі до сих пір уявляти його портретами Мао, червоними книжечками і культурною революцією. Того Китаю давно не існує і вірити у нього через те, що Мао досі на площі Тьєнанмен, немає ніякого сенсу, якщо ви, звичайно, не живете життям одного з Черкаських хуторів. Товстий Мао на площі ще буде довго, а старий Китай все рівно помер.  

Пекін. Найбільш китайське місто планети Земля, heartland мандарину, столиця Піднебесної, одне із найбільших міст світу. Найкраще місце, щоби почати розуміти Китай. Найперше, що для цього вимагається, – це бути відкритим, терплячим та оптимістичним. Саме таким є сучасний Китай і саме цього він чекає від тих, хто його хоче пізнати.

Вперше я відвідав Пекін у жовтні 2013-го. Не найкращий час, бо саме на початку жовтня Піднебесна святкує національне свято і, як наслідок, мільйони туристів пруться в столицю, аби кинути оком на те, як майорить червоний прапор і блистять жовті зірочки. Насправді все не так погано, принаймні погода у жовтні зазвичай прекрасна і навіть видно блакитне небо. Іншими хорошими місяцями для відвідин міста є вересень, березень та квітень. 

Назва Пекін – це романізація назви Бейдзін. Місто є однією із чотирьох давніх столиць Китаю і, відповідно, дуже багате на культурні об’єкти, сім з яких охороняються ЮНЕСКО. Унікальність Пекіну в тому, що всього кілька міст на планеті були політичними та культурними центрами впродовж такого тривалого часу і такої значної території.
Місто було засноване приблизно в 11-му столітті до н.е. Коли у 3 ст. до н.е. Китай вперше був об’єднаний імператором Цін Ш Хуан (династія Цін, звідки й назва Ціна-Чіна-China), Пекін став столицею північної префектури. Згодом його значення зросло із відкриттям Великого Каналу, що з’єднав багатий на врожай південь країни із бідною північчю.

У 1153-му імперитор Дзюрчен Дзін із династії Дзін переніс столицю до Пекіну, назвавши місто Джондзін (Серединна Столиця). У 1213 Пекін був зруйнований Чингісханом, однак 2 роки по тому хан Кублай розпочав будівництво своєї нової столиці на місці розореного міста. Нова столиця носила назву Даду, хоча більш відома як Ханбалик. Саме сюди прибув свого часу Марко Поло. Після того, як монголська династія Юен була змінена китайською Мін у 1368, столицю держави перенесли у Нандзін. Однак у 1420-му новий імператор офіційно повернув столицю до Пекіну. Це супроводжувалось масштабною розбудовою міста.

З того часу і до 1928-го Пекін слугував столицею династії Мін, потім манджурської Цінн, а далі республіки. У 30-х та 40-х Китай був втягнути спочатку у війну з Японською імперією, а після - у громадянську різню комуністів з націоналістами. У 1949-му війна, однак, закінчилася і місто повернуло собі статус столиці, цього разу новопроголошеної КНР.

На сьогодні Пекін є другим за населенням містом країни, та її безперечним політичним, культурним та освітнім центром. Сучасний Пекін – це місто, без якого неможливо уявити Китай.

Отже, найперше, з чим треба розібратися, – це з мапою метро. Якщо плануєте відвідати місто, то дуже рекомендую завантажити BeijingSubway app, якщо ні, то ось мапа.
 
До речі, треба бути уважним і звертати увагу на дату. Пам’ятаю, коли вдруге приїхав у Пекін в серпні 2015-го, я мав зустрітися із китайським другом, який мене мило погодився захостити на кілька днів. Так от, він кинув мені назву станції, де ми мали зустрітися, і свій телефон. Все просто. Але не в Пекіні. Проблема була в тому, що моя мапа метро була, напевно, минулорічною і на ній його станції ще не існувало. Мораль в тому, що мапа метро тут змінюється зі швидкістю світла.

Головними лініями є Червона-1 (нею можна дістатися площі Тьєнанмен і, якщо рухатись далі на схід, нового міста), Зелена-4 (Шопінг Сідану, зоопарк, більшість університетів і Літній палац імперетора, якщо рухатись на північ), Синя-2 (Лама темпл, багато хутонів і район барів, клабів і шопінгу Санлітун). Найбільш залюдненими в години пік є 6-та і 13-та лінії, туди після шостої вечора потикатись не варто.
  Так воно пишеться в офіційній українській транслітерації, я із цим дико не згоден, бо в реальності 天安门 звучить як Тьєнанмен. Як сумніваєтесь, відкрийте Google translate і перевірте самі. Поняття не маю, звідки взялось це паскудне "нь". 天/tian китайською звучить як "тьєн" - означає небо, саме те, під яким вся країна і знаходиться. 安/an/ан – означає мирний, спокійний (це, очевидно, було чітко продемонстровано у 1989-му). 门/men/мен – ворота чи брама. От і маємо – Ворота небесного миру, дуже класична назва у цій частині світу.

У будь-якому разі, оті паскудні "нь" тільки ускладнюють читання китайських назв і, взагалі, це погана пародія з російської. Не кажуть китайці "нь". Як будете вчити китайську через російську (як робить більшість українців), то будете до скону мати отой паскудний "нь" - акцент, який у Китаї ніхто не розуміє. Не робіть так, не кажіть "нь"!

Отже, Майдан Тьєнанмен - найбільша площа планети, найогидніше місце Пекіну, чи не головний магніт для відвідувачів міста. Це, загалом, справедливо, бо саме тут знаходяться будинок парламенту,
 
національний музей, монумент "людським героям" та мавзолей мертвого Мао. Усі перераховані споруди зведені у величному й прекрасному стилі соцреалізму, на який із таким же успіхом, що й в Пекіні, можна милуватися у Дніпродзержинську.
 
Архітектурно різниця невелика. Символічно, однак ці спроруди мають монументальне значення. Вони і є тією шкаралупою, що надає яйцю овальної форми. Однак, проблема в тому, що більшість людей, споглядаючи цю огидну шаралупу, не помічає того, що всередині, того, із чого все зліплене, того, що і є, власне, Китаєм.

Площа знаходиться між двома брамами: Тієнанмен, що на півночі (звідки й назва майдану), та Цієнмен на півдні. Перша брама слугує входом у Заборонене місто, де жили і вмирали імператори. Саме на цій брамі красується портрет Мао Дзедона - людини, котра абсолютно реально може конкурувати із Гітлером та Сталіном за звання найкривавішого тирана в історії. З іншого боку, саме Мао Дзедон започаткував той Китай, яким він є сьогодні, і саме за це він і висить на брамі небесного спокою.
 
Якщо ви вважаєте, що це несправедливо, то от вам коротка історія про тих, хто також так думав.

Квітень 1989 - час, коли світовий комунізм валився зі швидкістю світла. Тисячі студентів Пекіну разом із працівниками фабрик, інтелектуалами і громадянами, яким не пофіг, почали протест за демократизацію суспільства, свободу слова, продовження ліберальних економічних та політичних реформ. Влітку того ж року число мітингувальників зросло до мільйона. Навпроти портеру Мао студенти мистецтва звели Богиню Свободи - китайською "ДзЙоуНюшенСян", котра стала спаравжнім символом усього протесту. Приблизно як "Йолка Майдану".

Кілька місяців Партія вагалася, що із цим робити. Першого разу, коли ввели війська і дали команду стріляти, солдати відмовилися. Все, здавалось, вдавалося. Армію вивели. Коли ввели знову, то це була вже не армія людей, а істоти з промитими мізками, котрі проїхалися танками по студентах своєї ж країни. Наступного дня, коли запах крові ще був свіжим по всьому Пекіні, а колона танків рухалася в бік майдану, одна Людина, чиє ім’я невідоме, вийшла на дорогу і зупинилася просто перед танком. Саме тим танком, який ще вчора давив сотні 18-ти літніх студентів.

Його називають the Tank Man, ніхто не знає що із ним сталося, але його вчинок кричить усьому людству – "Я не боюсь! Не бійся й ти!" Людина-Танк, швидше за все, мертва, але вона буде залишатись Людиною завжди, не портретом на площі, не скульптурою з каменю, не засохлою мумією в мавзолеї, а Людиною. Вчора, сьогодні і до кінця існування цієї паскудної планети.
  
Після кривавого придушення протестів Партія зробила те, чого до сих пір не роблять у Києві. Вона почала втілювати у життя більшість вимог мітнгувальників 1989-го, не у царині свободи слова, зрозуміло, але економіку Китаю зараз просто не впізнати. Це стало можливим саме через ту Небесну Тисячу танкменів, котрі віддали свої життя заради кращого майбутнього своєї країни.

Пам’ятайте про це, коли будете стояти на Майдані Тьєнанмен, Майдані Небесного Спокою. Тут сталось те, що змушує серце битися швидше у всіх, хто є людиною. 
 
Якщо й існує місце, не відвідавши яке неможливо збагнути Китай, то ось воно – славетне, прекрасне, імператорське Заборонене Місто, воно ж Палацовий Музей.
 
Завершене у 1420-му, Заборонене Місто слугувало палацовим комплексом, де впродовж п'ятиста років, концентрувалася влада Серединного Королівства. Вражаюче місце.
 
Будівництво тривало 14-ть років і потребувало зусиль більш ніж мільйона робітників. Деревину для палацу постачали із джунглів підніжжя Гімалаїв.  
Прагнення вразити відчувається геть усюди. Навіть назви тут у стилі імперії з глобальними амбіціями. Холл Найвищої Гармонії, Холл Військової Зверхності, Палац Небесної Чистоти, Палац Спокійного Довголіття і все того роду.
 
Архітектура Забороненого Міста мала потужний вплив на палаци та храми всієї Східної Азії.
 
Це найбільший комплекс, зведений з дерева, що зберігся до наших днів.
 
Місто називають забороненим через факт, що ніхто не міг перебувати на його території без імперського дозволу.
Парк.
Забаронене Місто є найбільш відвідуваним музеєм планети Земля. Щороку близько 14-ти мільйонів тіл, спраглих побачити палаци східної імперії, рвуться крізь його браму. Однак, для справедливості варто сказати, що все дуже організовано, повно кас і черга рухається дуже швидко. А всередині місто настільки велике, що люди просто розповзаються і натовпу майже немає.
 
Інше місце, без якого важко уявити Піднебесну, це, очевидно, Велика Китайська Стіна. Кам’яний дракон, що тягнеться 21-у тисячу кілометрів, і голову, напевно, ховає десь біля Пекіну, бо звідси до стіни годину автобусом. Коли ми їхали туди, нам довелось цілу дорогу слухати маячню в стилі як наш гід виловлював мух у часи Мао Дзедона. Коли будете мати у Китаї гідів, будьте готові й до гіршого. Однак, це краєвид не псує ніяк.
 
Будівництво стіни, як серії оборонних споруд, почалося ще у 7 ст. до н.е. Головна мета – захист від кочових племен півночі. Сьогодні ж по стіні кочують всілякі чудили ледь не щоденно.
 
Біля Пекіну є кілька секцій стіни, до яких відносно легко дістатися. Я був у двох з них. Більшість фото із Мутьєню - тут частина, де можна ходити, довша, однак більше туристів. Останнє фото із секції, що в Бадаліні. Тут люду інколи теж буває багато, але якщо підніматися стіною вверх і не здаватись, то можна досягнути майже безлюдного місця. До обох частин стіни відстань приблизно однакова і з Пекіну можна без проблем дістатися автобусом, поїздом чи на таксі.
  
Взагалі стін у Китаї багато, тому зовсім не дивно, що найбільша у світі теж знаходиться тут.
Усі чули про Марко Поло, однак мало хто знає, що у Пекіні є тристалітній міст, який носить його ім’я. А ще менше є тих, хто, побувавши у місті, той міст відвідав. Це зрозуміти можна, бо міст знаходиться на півдні столиці, куди треба пиляти півтори години на метро (Garden Expo Park, line 14). Однак, я думаю, він того вартує вже через отаких левів, кожний з яких є унікальним.
 
Поряд з мостом також знаходиться вулиця із дуже класними будиночками, недалеко від яких можна скуштувати м’ясо віслюка.
Іншими цікавими спорудами Пекіну, що розбавляють його "китайськість" і нагадують про невдачі минулих століть, є собори. Церква святого Йосифа, наприклад, була зведена всередині 17-го століття і сьогодні слугує магнітом для китайських туристів.
 
Інший храм свою історію датує 1605-м роком і носить неписану назву Південної Катедри. Це головний католицький костел Бейдзіну.
Більшість людей, покидаючи Заборонене місто (вихід існує тільки один), настільки втомлені та насичені враженнями, що не помічають пагорба із меленьким храмом одразу через дорогу.
 
Це ДзіннШан парк, котрий відвідати треба, кров з носа. Саме тут знаходиться найвищий у місті пагорб, із якого, за гарної погоди, можна побачити ледь не весь Пекін.
 
Зверніть увагу на симетрію воріт і палаців. Вони тягнуться один за одним довжелезною лінією із півночі на південь через усе старе місто.
 
Географічний центр Пекіну, до речі, теж знаходиться тут, просто перед храмом. 
 
Якщо у Китаї існує щось на зразок духовного центру, то це, напевне, Храм Неба. Хоча, їдучи сюди, треба чітко усвідомлювати, що таке поняття як "духовне" у Китаї дуже відрізняється від його розуміння, скажімо, десь у Ватикані. У будь-якому разі, храм має колосальне символічне значення і знаходиться у парку на південь від майдану Тьєнанмен.
 
Релігії в розумінні європейців у Китаї практично не існувало і не варто дивуватися, коли ваш знайомий китаєць не зможе пояснити, чим буддизм відрізняється від даоїзму, а даоїзм від конфуціанства. Тут усе переплетене і заміксоване, тому релігії як такої до сих пір немає і, напевно, й не буде, окрім забобонів феншую, звичайно, вони по сьогодні сприймаються дуже серйозно мільйонами мешканців країни. 

Чого у Китаї недооцінювати неможна ніяк – це парків. Їх тут повно і ледь не кожний ховає стародавні храми, мости, а, інколи, палаци. Один із найвідоміших таких парків знаходиться на північному заході міста і називається Літнім палацом імператора. 
 
Парк просто гігантський і тут повно унікальних будівель, як, наприклад, ось цей буддистський храм.
 
Центральний став - це здоровенне штучне озеро, де влітку можна поплавати на човнику, а взимку – покататись на ковзанах.
 
У парку також є вулиця із чарівним каналом, яка носить назву міста Суджоу, що у Китаї відоме як Венеція Сходу.
 
Тут особливо крутезно взимку.
 
За одну станцію метро знаходиться ще один гігант – ЮєнМіннЮєн, більш відомий як Старий літній палац. 
 
Це те місце, яке було розбомблене французькими та британськими військами під час Другої опіумної війни у 1860-му році. Руїни палацового комплексу старанно зберігають як доказ варварста Західного світу. Справделиво, загалом.
 
Це, напевно, один з найбільших храмових комплесів Пекіну.
 
Головні будівлі є досить просторими.
 
Інший комплекс, який варто відвідати, називається Ваншоу і знаходиться він на заході міста. Червоні стрічки - це для запису куплених у богів бажань, майже як індульґенції. Купуєш стрічку, пишеш на ній своє ім’я, задумуєш якесь амбітне бажання і прив’язуєш десь на території храму. Все просто і без ускладнень. 
 
Що цікаво, на відмуну від європейских соборів, китайські храми майже завжди складаються із кількох будівель, оточених довжелезними стінами.
 
Тим, хто після кількох днів перенаситився китайською архітектурою, варто сісти на метро і вирушити до Олімпійського Парку. Там, недалеко від головного стадіону, знаходиться музей національних меншин.
 
Музей знаходиться у парку, що поділений на різні зони із різноманітними будівлями. Тут вам архітектура і корейців, і тибетців, і манджур, і ще 50-ти народів Китаю.
 
Тибетська частина, що не дивно, найбільша.
 
Ми зі Скоттом сюди завітали зранку а п'ятницю і єдині відвідувачі парку, окрім нас, на фото нижче.
 
Іншим величним парком, вартим витраченого часу є Бейхай.
 
Знаходиться вся ця зелень поряд із Забороненим містом, тому, відповідно, дракони тут мешкають теж. 
 
Якщо ж парки уже в горлі стали і хочеться більше гамору й дії, то вам у Хоухай.
 
Це, насправді, також парк, однак там стільки барів та інших забігайлівок, що від парку залишається хіба отаке озеро.
 
В Пекіні знаходиться один із найбільших та найстаріших зоопарків Китаю. Так, панди там є, більше про цю прокляту в’язницю для тварин писати немає чого.
 
Чи не найунікальнішими місцями Пекіну, де однозначно треба побувати, є його хутони. Слово "胡同/hutong/хутонн" китайською означає вузькі вулички та алеї, характерні для міст північного Китаю. Одними з найвідоміших у Пекіні є хутони ЛіуЛі, що знаходяться на південь від майдану Тьєнанмен.
 
 Під час свят тут буває дуже людно.
Між хутонами ЛіуЛі та майданом Тьєнанмен знаходяться дві вулички, де однозначно варто прогулятсь. Перша зветься Вулиця Цієнмен, що є таким собі вестернізованим хутоном із трамваєм для туристів.
 
Інша носить ім’я 1-ї Алеї НаннФанн, де особлив класно ввечері.

Також велике скупчення хутонів знаходиться на півночі старого міста. В районі станції метро Андіннмен (2-га лінія), що між Тьєнанмен та Олімпійським парком. Перевага цих хутонів у тому, що тут дуже багато колоритних барів. Ось цей, наприклад, спеціалізується на іграх 90-х. Прикольне місце.
 
Перед тим, як писати про нове місто, варто сказати кілька слів про ціну, яку кожного місяця платять за нього мешканці столиці. Ні, справа не в грошах. У Китаї, де ВВП впродовж останніх 15 років невпинно зростав, із коштами проблем немає. Однак, не все безхмарно у Данському королівстві. Ціна модернізації для Китаю та, особливо, для Пекіну – жахливе забруднення повітря та водойм.  
 
Починаючи з 2013, коли забруднення сягнуло особливо небезпечного рівня, уряд запровадив систему попередження із чотирьох кольорів. Синій – сильне забруднення (понад 200 haze) наспупні 24 години. Жовтий – небезпечне забруднення (понад 300 haze) наступні 24 години. Помаранчевий – сильне забруднення наспутні три дні. Червоний – небезпечне забруднення наступні три дні.

За червоного забруднення школи тимчасово закривають. Однак Партія використовує кольори на свій розсуд. Ось фото небезпечного забруднення у час, коли президент Сі перебував на зеленому саміті в Парижі. Ніякого червоного рівня оголошено не було, аж поки Сі не повернувся.
 
Коли рівень забруднення повітря перевищує позначку у 300 haze на вулиці сравжній Мордор і денне світло абсолютно мінімальне. Для порівняння, у Європі забруднення практично ніколи не перечищує 100 haze.

Рятуємося ми зазвичай ось такими масками за 1 доллар, що, загалом, мають більше психологічний, ніж реальний ефект. Я із цим ок. Для справедливості варто сказати, що днів із жахливим забрудненням небагато, напевно, всього кілька на рік. Маски проте одягати доводиться чи не щомісяця.
      
Найперше, що варто побачити у новому місті, - це Пташине Гніздо. Стадіон і парк навколо були зведені до Олімпійських ігор 2008-го, що стали справжнім поштовхом для розвитку міста. Ті, хто жив у Пекіні до 2008-го, кажуть, що зараз місто просто не впізнати.
 
Над стадіоном працювала ціла купа архітекторів із різних куточків планети. Працювали однозначно на славу, бо цей гніздо-монстр не вразити просто не може. 
 
Одразу поряд з Пташиним Гніздом знаходиться також національний аква центр або Водяний Куб, що також був побудований до Олімпіади 2008-го.
 
Окрім милування згаданими гігантами, в Олімпійському парку більше робити, в принципі, немає чого. Однак, це не заважає купі туристів щодня створювати натовп з рук, ніг та фотоапаратів.

Інший архітектурний шедевр знаходиться у самому центрі міста, одразу поряд з будинком парламенту. Місцеві його називають інопланетним яйцем, офіційно ж звучить як Національний центр виконавських мистецтв. Споруда являє собою величезний купол, оточений штучним озером, під яким знаходиться тунель, що слугує єдиним входом усередину. Всередині ж знаходяться опера, філармонія та театр. Яйце було спроектоване французом Полом Андреу, а будівництво тривало 6 років і завершившись у 2007-му. 
 
Мені особливо подобаєтсья, що Оперний знаходиться у 2-х хвилинах ходи від совкового будинку парламенту та у тих же 2-х від Забароненого Міста. Це, насправді дуже унікально, бо де ще можна побачити три абсолютно різні архітектурні стилі так близько одне від одного? Це я, звичайно, про дні коли немає забруднення.
 
Наступна ікона Пекіну знаходиться у районі Ґуомао, куди можна спокійно дістатись на метро. Будівля є, напевне, найбільшим центром пропаганди у світі та навіть це затьмарити її красу не може.
   
Хмарочос є штаб-квартирою CCTV, котре є таким собі китайським BBC. Завершена у тому ж доленосному 2008-му, вежа сягає 234-х метрів і є абсолютно унікальною спорудою, що змушує переглянути саме розуміння поняття "хмарочос". Дірки на даху, очевидно, для тих, хто пише правду.
 
Забруднення також може надавати будівлі інших відтінків.
 
Район навколо "Будинку-Штанів" розвивається з космічними темпами. У 2018-му планують завершити найвищий хмарочос столиці – 500 мертову China Zun вежу. Наразі вона виглядає ось так (будівля справа).
Найвищий же наразі хмарочос сягає всього 330-ти метрів, що приблизно у двічі менше, ніж найвищі споруди таких міст як Шанхай, Ґуанджоу, Гонконг та Шенжень. За це я Пекін люблю, тут не рвуться бути найвищими, зате є повно дуже унікальних будівель. Як ось ця паґодо-подібна вежа, що в процесі конструкції.
А ось цьому хмарочосу бракує тільки електричного заряду між антенами.
 
Ґуомао вцілому прекрасне.
 
Із купою рендомно прегарних конструкцій. Принаймні, як на моє око.
 
Недалеко також знаходиться the Place, дивна вулиця із дивною назвою. 
 
Інший архітектурний шедевр був спроектований Захою Хадід, якій, як на мене, рівних взагалі немає. Galaxy Soho.
 
Будинок-вулик, будинок-груди. Знаходиться в районі Санлітун - найбогемнішому районі Пекіну.
 
Серце Санлітуну виглядає ось так. 
 
Його називають шоппінг-молл Сохо на відкритому повітрі.
 
Наступне Сохо було спроектоване тією ж Захою Хадід і знаходиться у районі Ванндзінн на північному-сході столиці.
 
Виглядають ці міні-хмарочоси як пагорби Ґуейліну, що у китайській порвінції Ґуаннсі.
 
Краса красою.
Навколо Wangjing Soho розбудовують ціле нове місто, що сподівається притягнути до себе купу нових стартапів.
Алібаба вже тут як тут. Якщо не знаєте, що це таке, то я не сумніваюся, що дуже скоро дізнаєтесь.
А апартаменти навколо вже заселені. 20 мільйонів людей це все таки багато.
 
Головний центр старпатів Пекіну все таки знаходиться у Джонґуанцуні (Zhongguangcun). Район розміщений біля найбільших університетів країни та має особливе податкове регулювання.
 
Згадані університети є китайськими Гарвардом та Стенфордом. Це Тцінхуа та Пекінський університет.
 
Їхні кампуси розміром у цілі міста. Тут є усе для життя та саморозвитку.
 
Поряд з університетами знаходиться також інший район, Вудаокоу - місце студентських барів та клабів.
 
Ну і, зрозуміло, що без мистецтва у Пекіні ніяк. Одиним із найкращих місць, аби помилуватися вуличними новинками, є 798 Арт Зона, китайською звучить як "цідзьоуба", що у свою чергу співзвучне зі значенням "ходімо до бару". 

Миле місце.
 
Із душею digital natives звичайно, де селфі є ледь не сенсом існування. Та дівчинка, що зліва, наклікала напевно з цілу сотню у непростому пошуку ідеального.
 
Іншим гарним місцем для мистецтва є Red Brick Art Museum і арт зона поряд з ним. Там дуже багато найрізноманітніших скульптур, картин і всілякого такого. Взагалі, такі мистецькі квартали відвідувати варто, бо тут зазвичай панує відносна свобода і можна побачити, що думають багато китайців, коли немає залізних стін.
 
Пекін кумедний.
 
Пекін червоний.
 
Пекін прекрасний.
 
Він притягує, він відштовхує. Пекін – надихиє. Це одне з тих особливих міст із унікальною атмосферою, що задають темпу усьому світу. Сучасний Пекін це саме те місце, де усе вариться, парує і вирує. Місто постійного руху, котре доводить, що зміни невідворотні на Сході, на Заході і де б ви не жили. Компас налаштовано, цілі визначено, літак відлітає, шляху назад немає. Ласкаво просимо у Пекін - місто, де величне майбутнє затьмарює величне минуле.
 
За 6 фото дякую Олесі, а за 10 - інтернету. Усі інші зазнимкані мною.