Сьогодні корумпованість та упередженість українських судів вже стали "притчею во язицех". В цьому на власному досвіді переконуються пересічні громадяни, щоразу стикаючись з вітчизняною Фемідою. Та виявляється ця проблема існувала й набагато раніше.
Ще на початку минулого століття, близько 1906 року, січеславський поет Микола Кузьменко опублікував сатиричний вірш, в якому висміював тодішній суд:
Раз я в волості судився
З нашим сільським адвокатом.
Катом, катом, катом, катом…
З нашим сільським адвокатом.
Нас судили судді вбрані
В сукні й чоботи сап’янні.
П’яні, п’яні, п’яні, п’яні…
В сукні й чоботи сап’янні.
Вони совісті й закону,
Як скрізь водиться, служили…
Жили, жили, жили, жили…
Як скрізь водиться, служили.
Дуже довго клопотались,
Поки діло розібрали.
Брали, брали, брали, брали…
Поки діло розібрали.
Потім, добре розібравши,
По закону все зробили.
Били, били, били, били…
По закону все зробили.
І заставили у ноги
Уклонитись адвокату.
Кату, кату, кату, кату…
Уклонитись адвокату.
Тягли діло, гріх брехати,
Довго, ну, а помирили.
Рили, рили, рили, рили…
Довго, ну, а помирили.
Відомий український бандурист Михайло Домонтович (Злобінцев) поклав ці слова на музику і з успіхом виконував цю пісню перед публікою. Однак у 1930-х роках він, як й інші кобзарі, був репресований, а його творчість піддалася забуттю.
Уже в наш час її включив до свого репертуару сучасний бандурист Віктор Мішалов. І, на жаль, вона як і раніше залишається актуальною. Минуло майже сто років, а в Україні так нічого і не змінилося.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
