Рай

Ісландія створила ідеальне суспільство на Землі - таке, у якого решті світу нема чому навчитися. Оскільки ця неправдоподібна Утопія - щаслива випадковість історії та географії, яку неможливо перевершити, не можна відтворити будь-де. За межами південної частини Тихого океану немає жодної етнічної групи, яка була би настільки малочисельна, і у якої була би при цьому своя, повністю незалежна національна держава. Населення цієї країни складає всього 304 тисячі людей, з яких 190 тисяч живуть в передмістях або в самій столиці Ісландії Рейк'явіку. Акурейри, друге за величиною місто в Ісландії - його називають місцевою Барселоною, - славиться своїм культурним життям і нічними розвагами. Його населення складає 16 тисяч. Решта території країни мало заселена, її займають позбавлені дерев пустельні простори з вулканами, водоспадами, дивними нагромадженнями каменів, паруючими плато із застиглою лавою, гейзерами, льодовиками і айсбергами - простори, схожі на край землі, немов, перейшовши кордон Тибету, ти виходиш на берег моря.
 
Майже всі дороги тут ґрунтові, не покриті асфальтом, на них рідко зустрінеш мандрівників; і в той же час це сучасна скандинавська країна, де все гаразд, де держава захищає своїх громадян з народження до самої смерті. Тут немає безробіття і злиднів. Немає надмірного багатства; тут усім забезпечено загальну освіту. Виробництво і споживання на душу населення набагато вище, ніж в інших держав. Тут живуть довше, ніж в більшості інших країн світу. Тут не забруднюється довкілля: вся країна використовує геотермічне опалення. Це країна, в якій немає насильства: в Ісландії немає армії, немає зброї, низький рівень злочинності. Там ув'язнених по святах відпускають з в'язниць додому, за винятком особливо небезпечних; маленькі діти ходять по місту одні. Впродовж останньої тисячі років у ісландських жінок були такі цивільні права, якими представниці прекрасної статі не могли похвалитись деінде; такі, наприклад, як можливість розлучитися і зберегти при цьому половину майна. Це була перша держава у світі, де до влади прийшла жінка-президент, тут також існує єдина в світі жіноча політична партія, що отримала місця в парламенті. Ісландці придумали саму ідею парламенту. Дивно, але це капіталістична країна споживання без ексцесів надлишку. У них є все, але це все існує лише в одному або двох різних видах. Вони живуть без цього руйнівного шаленства конкуруючих торгових марок, вимог досвідченого споживача і супутнього страху, що ти зробив неправильний вибір. У традиційних професіях, обслуговуючих їх основний експорт, - рибальство і розведення овець - зайнята тепер лише мала частина населення. Інші працівники нікчемного по чисельності економічно активного населення повинні займати всі інші ролі у сучасному суспільстві: посла, водопровідника, анестезіолога, програміста, віолончеліста, поліцейського. У них одна телевізійна станція, один добре відомий режисер, один письменник-романіст - нобелівський лауреат, одна рок-зірка з міжнародною популярністю. В Ісландії сучасне життя бездоганне, але проживають його в масштабі племені або роду.
 
Як і будь-який клан, це суспільство бере свій початок з давніх часів. Можливо, це єдині люди на землі, знайомі з технологією, які змогли б вільно розмовляти зі своїми предками, котрі жили тисячу років тому. Ісландія залишилася такою ж, з тих самих пір як відірвалася від давньоісландської мови, і її алфавіт зберіг дві рунічні літери, якими не користується вже ніхто, крім них. Закон вимагає, щоб у них були традиційні імена, щоб вони слідували старовинній системі імен: плюс батьківське або материнське ім'я, плюс "син" або "дочка". У телефонній книзі в списку стоять імена людей, і всі вони однакові: Іоханн Магміссон, Магнус Іоханнссон, Грета Іоханнсдоттір. Вони розрізняють один одного тому, що знають один одного. Ісландці зайняті тільки собою.

В XIII столітті вони, як ніхто в Європі, привели у світ велику літературу, яка була методичним описом їх самих. Такими є їх саги: розповіді не про богів і героїв, а про звичайних людей; про людей, що жили тут насправді - тих, що прийшли сюди і оселилися на цій землі двісті років тому. Існує безліч саг, що переплітаються між собою: одні й ті ж історії, розказані під різними кутами, освітлені з різних сторін; персонаж, що згадується лише мигцем в одній з них, стає головною дійовою особою іншої. Це грандіозна "людська комедія" любові, жадібності, люті, жадання, укладення шлюбних союзів і поділу майна, подорожей, помсти, поховань і святкувань, зустрічей, зборів, викрадень, віщих снів і дивних збігів, рибальства і розведення овець. Чи не кожен житель Ісландії походить від цих людей, і вони всі знають ці історії, а також історії про те, що трапилося в наступних поколіннях. В Ісландії треба подорожувати, не розлучаючись з "Ключем для туристів" - надзвичайним путівником, який крок за кроком проведе вас по всіх дорогах країни, немов ти йдеш у супроводі Хранителя Пам'яті. В Ісландії не так багато пам'яток - будівель, музеїв і пам'ятників. Все, що там є - це пагорби, і річки, і каміння, і за кожним з них - своя історія, яку зберігає книга. Ось тут був міст, який обвалився під утікачем із в'язниці, засудженим за вбивство, довівши його невинність. А ось тут жив хлопець, наділений таким чаклунським даром, що від нього навіть в'янула трава. А ось тут під час снігового урагану замерз чоловік, який не знав, що знаходиться всього лише за кілька ярдів від свого будинку. Кажуть, що десь на цьому пагорбі заховані кілька скринь зі сріблом. А ось в цьому гарячому джерелі знаменитий розбійник варив собі м'ясо. Тут був закопаний труп чоловіка; коні, що тягли його тіло, не захотіли рухатися далі. А в цьому місці було вбито чоловіка, який вкрав занадто багато овець, його вбив дванадцятирічний хлопчик. На цьому хуторі відмовили у притулку вагітній бродяжці, і в ту ж ніч хутір був похований під лавиною. Біля цього обриву бачили чоловіка - він йшов, несучи під пахвою свою власну голову. Тут жив священик, якого шанували за кордоном за те, що він займався виробництвом цілющого риб'ячого жиру; ще про нього було відомо, що він викрав свою наречену. Тут в XVIII столітті жив відомий листоноша.
 
Яке інше сучасне суспільство так ґрунтовно обживає ландшафт, в якому живе? Де ще середній клас все ще зберігає свою пам'ять?

Приїхавши до Ісландії після тропіків і пустель, сер Річард Бартон (дипломат і мандрівник XIX століття) жахнувся. Вільям Морріс (письменник і художник XIX століття) вивчив мову і переклав деякі саги, але відвідавши Ісландію двічі, дійшов висновку, що вважає за краще читати про неї. Жюль Верн так ніколи і не побував в Ісландії, але створюючи свої твори, вхід до центру землі він помістив в жерло вулкана Снайфедльcйокудль. Троллоп (англійський романіст XIX століття) приїхав сюди на схилі років і написав веселий звіт про величезні порції, що подаються за столом, і гарненьких жіночок, але був вражений, що не знайшов тут банку. Тут же перед війною в Іспанії молодий Оден (англійський поет ХХ століття) написав свою найдивнішу книгу. Вони запікають хліб у землі; вони воліють їсти м'ясо акули протухлим. Вони не знають пестицидів. Майже всі жінки народжують свою першу дитину до весілля. Вони не дозволяють тримати собак у столиці. Їх очі того ж блідо-блакитного відтінку, того ж кольору, що й айсберги. Вони вірять в існування Таємничого Народу. У їх коней взимку відростає довга шерсть, і сплять вони лежачи. Я ніколи не бачив стільки різних видів моху.
 
(via)