Путін знов нарвався у Сирії… Можливі наслідки

Перший варіянт – традиційний. Глибока заклопотаність і розповіді про те, як майстерно Верховний головнокомандувач ерефії уникнув Третьої світової війни. Простіше кажучи – утруться. Упірнуть в кущі і попискуватимуть. Враховуючи всі попередні події – два літаки, збиті турецькими партнерами Путіна, атаки Хмейміма, Шайрату, і бійню в Хишамі – загалом, послужний список багатий, а тому підстави для такого припущення вагомі. Для зовсім відбитих громадян, звичайно, завжди знайдуться історії, як російські космонавти не симетрично відповіли, таємно ліквідував 2 тисячі американських радників однією високоточною бомбою, але відсутність головного мозку поки що не стала дуже масовим явищем в Росії, хоча пропаганда працює над цим.

Другий варіянт – проміжний. Буде зроблена спроба збити частину пущених ракет. Вже зараз можна припустити, що проникність ППО в Сирії велика, і навіть десять збитих ракет погоди не зроблять. Ну, замість 90 долетять 80. Буде дуже потрібно – додадуть. У такому варіянті американські партнери майже із стовідсотковою вірогідністю не будуть звертати увагу на протидію, не атакуватимуть російські позиції ППО, все буде максимально по-джентельменськи. Хоча і на грані.

Практичної користі від такого заходу для Кремля не спостерігається, оскільки основна частина ракет поза всяким сумнівом долетить, при цьому приховати уражені цілі буде неможливо: тут американці будуть просто по протоколу скрупульозно звітувати за всією статистикою. Але пропаганда, звичайно, заповнить те, що не дістає, це буде хлібний тиждень для всіх каналів, штатних працівників Міністерства правди і добровільних помічників.

І, нарешті, третій сценарій. Найжорсткіший. Під удар потраплять позиції російських військових або буде завданий удару по американських «носіях». У першому випадку можливо, як завжди, два варіянти – утруться або відповідатимуть, в другому відповідь буде неминуча. Вірогідність такого сценарію достатньо мала, проте, звичайно, присутня. У такому разі ми побачимо дуже швидку ескалацію: спочатку гру нервів і погроз, а потім, якщо російський уряд продовжуватиме діяти в своєму неадекватному стилі, ми отримаємо протягом тижня повноцінний локальний конфлікт з коаліцією західних і арабських країн, в якому, зрозуміло, анінайменших шансів у російського угрупування в Сирії немає за визначенням. Маршал Агарков попереджав, що Сирія – це пастка, і ситуація за сорок років не змінилася ніяк.

Розповсюдження локальний конфлікт, безумовно, не отримає, але в Сирії у разі його запуску для російського угрупування все закінчиться швидко і дуже неприємно.

Чому можна говорити про неадекватність російського керівництва? Можна сходу назвати дві основні причини, кожна з яких примушує здивовано знизувати раменами, дивлячись на те, що витворяють хлоп'ята з Кремля.

Перша – повна відсутність у Росії союзників. Не варто серйозно як такі розглядати Іран і Сірію. Про Туреччину, мабуть, немає сенсу навіть згадувати. Так само не згадуватимемо дивне об'єднання під назвою ОДКБ – це взагалі суцільне розпилювання бюджету на утримання його робочих органів. Вже з цієї причини наполегливе і вельми нерозумне балансування на межі конфлікту з коаліцією країн, які володіють сукупним потенціалом, що перевершує російський на порядок, вимушує задаватися питанням про адекватність Кремля. Якщо у тебе немає союзників і не передбачається – то наскільки розумно плодити навколо себе ворогів?

Друга причина – російське керівництво постійно констатує ворожість Заходу по відношенню до Росії. І крапка. Ну добре, росіяни для Заходу вороги. Погодимося і приймемо як факт.

Далі-то що? Після будь-якої констатуючої частини повинна слідувати резолютивна. Раз вони Росії вороги, то росіяни.... що росіяни-то? А нічого. Росія продовжує і далі гнати на захід сировину, а другою чергою – долари за цю сировину, залишаючи собі їхні розписки невідомої цінності. Путін з поплічниками продовжує вбивати економіку. Країна продовжує дичавіти, до народу продовжують ставитися як до сміття. Олігархи пухнуть від обжерливості, народ – від недоїдання. У телевізорі – суцільні заклики допомогти і врятувати, зібрати гроші і відправити на лікування до Дойчланду чергового нещасного – тут його лікувати неможливо. Діти російських злодіїв все суцільно або там і повертатися не збираються, або в Росії і заміщають батьків в справі грабежу країни, перетворюючи її на отруйну пустелю, як Волоколамськ. Тобто, якщо навколо Росії вороги, то з цього повинен виходити якийсь висновок, адже це очевидно. І якщо його ніхто не робить, то це від великого розуму або від природної тупості?

Кажучи інакше, союзників у Росії немає. Внутрішніх союзників – армії і флоту – у Росії немає теж. Хоч би тому, що у Росії немає економіки, а будь-яка армія завжди спирається на могутню економіку. Тільки в цьому випадку вона здатна захистити країну. Просто тому, що першим залпом вона відстріляє всі свої Калібри, а далі – що? Де вона візьме їх на другий залп? Купить у Франції, як купила Містралі? Ну і де ці Містралі? Або, як завжди, використовувати героїзм солдатів, закриваючи їм всі свої провали?

Не зовсім зрозуміла мета, яку переслідує Путін, йдучи на конфлікт із Заходом за ситуації, коли він свідомо програє пряме зіткнення, а на непрямі дії у нього і його команди відверто не вистачає інтелекту.

Третій сценарій з ударом ЗДА по Сирії і російською відповіддю на нього з подальшою ескалацією дуже швидко приводить нас до сценарію Кримської війни 19 століття – тобто, локального периферійного конфлікту з ситуативною коаліцією  російських супротивників, який Росія ні за яких обставин не здатна виграти. Можемо лише ціною героїзму солдатів зменшити ціну поразки, але і тільки.

Підсумком такого конфлікту стане ультиматум режиму, який майже неминуче приведе до його трансформації, причому швидше, деструктивної трансформації із створенням нового режиму під контролем переможців. Поки складно сказати, який формат матиме такий новий режим, тому обговорювати його можна дуже гіпотетично.

Важко уявити, що Путін не усвідомлює того, що ескалація завершиться для нього максимально сумно (хоча, звичайно, шанси у нього особисто будуть навіть в цьому випадку). Проте він загнав ситуацію в настільки глуху безвихідь, що припускати, які рішення він ухвалюватиме, вже майже неможливо. Саме унаслідок неадекватності управлінської вертикалі в Росії і особисто Самого. У такій ситуації можливі будь-які рішення.

Поки можна припустити, що найбільш вірогідним стане варіянт акуратної відповіді з мінімальною протидією можливому удару ЗДА. 5-10 збитих томагавків – межа конфронтації, яка у результаті відбудеться. Менш вірогідною стане традиційна відповідь з умиванням, стрибком в кущі і писком звідти. Не той випадок, Акела дуже багато рази промахувався, щоб це не стало проблемою. Ну, і найменш вірогідним стане найжорсткіший сценарій, хоча виключати його не можна.

Але все стане ясно вже дуже скоро. День-два, і можна буде видихати. Або напружуватися. Тут як вийде.

Росія є Абсоютним Злом, яке треба негайно знищити.