пурпурний колір - це який?

Якось недавно натрапила на твіти, де дівчата вирішували, яку білизну замовляти: лавандову чи пунцову. Для тієї білизни вказувались отакі кольори:

Якщо кольори на моєму гаджеті передано правильно, то перед нами не пунцовий, а багряний. Назва "пунцовий" до нас прийшла з польської, де означала світло-червоний. В свою чергу, поляки позичили цю назву у французів "ponceau" - "яскраво-червоний, колір мака".

У багряного є кілька назв: багровий, пурпурний та порфірний. Античні джерела свідчать, що відкриття пурпуру належить фінікійцям: навіть сама назва країни "Фінікія" відправляє нас до грецького - червоний, багряний. Адже Фінікія (від грецького "фойніке", буквально "країна пурпуру"). Фінікія - стародавня країна на східному узбережжі (так званому Левантійському) Середземного моря. До речі, фініки стали називатись фініками саме через назву країни походження (слово "фінік" або "фунік" зустрічається ще у перших старослов'янських текстах та перекладах Біблії). А до того, як греки стали називати цю країну Фінікія, вона мала ще більш давню біблейску назву: земля Ханаан. Уявляєте, саме ханаанці винайшли алфавіт, що ліг в основу грецької та латинської писемності (взагалі, фінікійський алфавіт - перший алфавіт в історії), саме вони придумали технологію виготовлення скла і саме ханаанці першими в давньому світі навчились виробляти з молюсків пурпур, щоб фарбувати їм одяг, взуття, предмети вжитку... і вітрила. Але через фінікійців зникли знамениті ліванські кедри, неодноразово згадані в історичних та біблійних текстах - їх майже повністю вирубили через посилене кораблебудування - у Фінікійців був величезний флот. А ще фінікійці зажили дурної слави як пірати і жорстокі работоргівці. Вони підступом заманювали людей на свої кораблі і потім продавали їх в інші країни.

Пурпурну фарбу в давньому світі дуже цінували за стійкість до вицвітання. Навіть навпаки, з часом під впливом сонячних променів та прання фарба лише яскравішала і ставала більш стійкою. Пурпур унікальний тим, що для стійкості не потребує ніяких фіксаторів. Греки були дуже підприємливі, вони гідно оцінили пурпур і почали експортувати його з Тира - найбільшого міста Фінікії, де його виробляли з молюсків мурекс, що водились біля узбережжя Фінікії.

Перші згадки про застосування цієї фарби можна знайти у біблійних текстах, у єгипетських папірусах і датовані не пізніше 1600 р. до н.е. Згадували за неї у своїх творах Гомер, Пліній Старший та інші давньогрецькі історики (дивно, що в ті часи вже були історики)) Ось, до прикладу, уривок з біблійного тексту: "Ти ж, сину чоловічий, заголоси голосним плачем по Тирі... Мережані полотна з Єгипту брано на вітрила твої, блакитні пурпурові тканини з островів Елиських були покривалом у тебе... Торгували вони з тобою дорогою одіжжю" (книга Єзекіїля). 

Пурпур виробляли з трьох видів іглянок — Murex brandaris L. (Bolinus brandaria), Hexaplex trunculus та Thais haemastoma. Це хижі морські равлики, що полюють на двохстулчастих молюсків. Назви в них хитромудрі, а насправді це такі величенькі симпатичні мушлі, дуже подібні до тих, що їх у догаджетну еру часто дарували дітям, нібито, щоб слухати море, чи в батьків такі стояли в сервантах для краси))

                                                                   Murex brandaris L. (Bolinus brandaria) 

З цього виду молюсків отримували тирський пурпур - фарбу яскравого вогняно-червоного кольору та інші кольори червоної гами.

                                                                                  Hexaplex trunculus 

З молюсків цього виду отримували фарбу, яка являла собою суміш пурпурного та синьогого індиго - переважно блакитні, світло-сині та бузкові кольори. Саме світло-синій колір "тхелет" використовували юдеї як сакральний у одязі первосвященників аж до часів Іісуса Христа. Або ще цей колір називався "біблейський блакитний".

                                                                                  Thais haemastoma

А з цих молюсків отримували переважно фіолетовий пурпур.

В залежності від виду молюсків та способів фарбування фінікійці отримували тканини різноманітних кольорів та відтінків: від пурпурного, різних відтінків багряного, до бузкових і фіолетових. Всі вони згадуються в античній літературі. Тобто, лавандовий, що на першій картинці, це теж пурпурний.

Всі мурекси мають красиві, різної форми, мушлі. Але фарбу видобували не з мушлі, а з самого молюска, вірніш, з його мантії - залози, яка містится на стінці зябрової порожнини і, яка виробляє пурпур. З цього пурпурного секрету, що виділяла мантія, отримували різні кольори - бордовий, лиловий, лилово-синій, лилово-червоний, темно-синій, вогняно-червоний, тирский пурпур, фіолетовий. Кожен з цих трьох видів іглянок давав свою лінійку кольорів.

                                                                     Вовна, пофарбована пурпуром.

Безліч відтінків бузкового та синього досягалась використанням двох видів молюсків і, тільки з Murex brandaris отримували червоні фарби різних відтінків. Також у різніх виробників пурпуру була своя технологія видобутку, що ще більше урізноманітнювало палітру кольорів.

                                             Пофарбована молюском тканина з руїн палаца Ірода в Масаді. 

Так, вовна з палацу саме того Ірода, про якого написано в Євангелії. Правда, є припущення деяких істориків, що він помер за два-три роки до н.ери. Тобто, за пару-трійку років до винищення немовлят у Віфлеємі. Але більшість істориків впевнені, що він помер у 4 році н.е.. До речі, він був непоганим дипломатом та будівничим, а за сумісництвом - параноїком. Через підозри у змовах він інтригував, влаштовував своїм підданим репресії та замовні вбивства. Навіть, через підозру у зраді та заколоті, засудив і стратив свою кохану жінку Маріамну І, після чого, бідолашний, страшенно горював... мдааа...

Пліній Старший так описував фінікійську технологію отримання пурпуру: спочатку, необхідно було наловити молюсків потрібного виду – достатню кількість для фарби можна було отримати тільки з трьох видів. Мушлю розбивали та видобували з мантії молюска пурпурну залозу. Залоза ще не містила фарби - лише прозору рідину, з якої далі і робили оті чудові пурпурні барвники. Видобуті залози або й цілих молюсків чавили кам'яними пресами та три дні витримували в ропі. Потім отриманий розчин поміщали в металеві котли і випарювали на слабкому вогні протягом десяти днів. Ні газу, ні електрики... гм... вони, напевно, цілими днями пиляли дрова і підкидали у вогонь. Накачані, мабуть, були)) Розчин фарби все ще був білуватим. Після цього те, що необхідно було пофарбувати, просочували оцим білуватим розчином і сушили на сонці. Фішка була в тому, що саме під дією сонячних променів і кисню з повітря отой білуватий секрет з мантії послідовно змінював колір - спочатку на зеленкувато-жовтий, потім на зелений, синій або пурпурний. Тож, завдяки відмінностям у способах обробки барвника, неодноразовим просоченням тканин та різними іншими прийомами, фінікійці виробляли величезну купу кольорів та відтінків - від яскраво-червоного до темно-фіолетового. 

Археологи на території бувшої Фінікії періодично знаходять величезні насипи з черепашок іглянок - відходи тодішного виробництва пурпуру. До прикладу, поблизу міста Сайда (давній Сідон), що на півдні Лівану, у 1864 році було знайдено величезну гряду з мушлів мурексів, вона досягала 120 метрів у довжину і 8 метрів у висоту, за підрахунками археологів в цій гряді було близько 200 тисяч кубометрів мушлів. А в Італії є гора Монте-Тестацео. Ви здогадались, з чого вона складається?)) Саме так, з мушлів іглянок - пізніше римляни дізнались технологію виготовлення пурпуру і теж стали його виробляти. А ще, виробництво фарби було настільки смердючим (молюски парились днями на слабкому вогні і страшенно воняли), що навіть Талмуд дозволяв розлучення жінці, чоловік якої починав працювати пурпурником вже після того, як вони побрались. 

До речі, фінікійські кораблі ходили по морям під вітрилами, що зазвичай були пофарбовані в широку полоску - білу і фіолетову, червону і синю, тощо. По тих часах це було мега круто. А ще Клеопатра обожнювала пурпур і навіть наказала виготовити пурпурні вітрила для свого флоту, щоб шокувати ворогів... 

                                                                        Фінікійський корабель.

Тирський пурпур був найдорожчим зі всіх пурпурів. З 1 кг пурпуру-сирця після всіх технологічних процесів лишалось всього 60 гр готового барвника. Для фарбування 1 кг вовни потрібно було 200 гр пурпура. Тобто, для цього спочатку потрібно було видобути більш, як 3 кг пурпуру-сирця. Для такої кількості сировини, тре було винищити не менш, як 30 тис молюсків. Дорожчої фарби в античному світі не існувало. Тканина, фарбована пурпуром, вартувала шалених грошей. Так, за часів імператора Августа (племінника та прийомного сина Гая Юлія Цезаря) 1 кг тирської вовни, яку було пофарбовано двічі, коштував приблизно 2 тис динаріїв, що на сучасні гроші дорівнює 100 000 доларів за 1 кг. А вже за часів правління імператора Диоклетіана, жорстокого гонителя християн (кінець ІІІ - самій початок IV ст.), ціна підскочила з 2 тис динаріїв до 50 тис, а один фунт фарбованого пурпуром шовку коштував тоді ж 150 тис динаріїв. Коли Александр Македонський захопив перські Сузи, він у царській скарбниці знайшов десять тонн пурпура. Десять тонн!!! Уявляєте, скільки нещасних молюсків на це поклали? А, коли ці тонни перевести на гроші? Уявляєте?

Тобто, з одного молюска не можна було отримати навіть однієї краплі пурпурної фарби - їх потрібні були тисячі, тому тканини і пряжа, пофарбовані пурпуром коштували дуже дорого і їх могли собі дозволити тільки царські обсоби і дуже багаті люди. Про це навіть побіжно згадано в Євангелії від Луки в притчі про багача і Лазаря: "Один чоловік був багатий, і зодягався в порфіру (пурпур) і віссон (надтонка тканина з льону), і щоденно розкішно бенкетував. Був і вбогий один, на ім'я йому Лазар, що лежав у воріт його, струпами вкритий, і бажав годуватися кришками, що зо столу багатого падали; пси ж приходили і лизали рани йому..." 

                                            Іісус прикликає Симона (Петра) і Андрія, мозаїка VI ст. 

"Ідіть за мною, я вас зроблю рибалками людей"... Іісус Христос як Цар царів зображений у пурпурових хітоні та гіматії.

У Римській імперії в пурпур одягались імператори. Знать і жерці носили білі тоги з червоною полосою. Полководці-тріумфатори мали честь ходити в пурпурових тогах, розшитих по краях золотом, а простолюдинів, що мали нахабство вбратися в пурпуровий одяг, звинувачували у державній зраді. Римляни вірили в легенду, нібито пурпур був винайдений міфічним героєм Гераклом, вірніш, не самим Гераклом, а його собакою. Буцімто пес на березі моря вирішив пожувати молюсків мурекс)) жував-жував, поки його пащека не стала пурпурною... Аналогічна легенда була і у тирців, тільки в ній це був собака тирського пастуха, що бігав по березі і випадково розгриз мушлю з мурексом, від чого його морда зафарбувалась пурпуром... Відомо, що в ІІІ ст. імператор Аврелій суворо заборонив своїй дружині купляти пурпурову шаль, бо її ціна дорівнювала її вазі за ціною золота.

А от у Візантії, після падіння Рима, держава мала монопольне право на виготовлення пурпурних барвників - імператорської фарби, тому страта очікувала тих, хто в обхід законів насмілювався виготовляти її. Але ж фарба була настільки дорогоцінною, що знаходились сміливці, які виробляли пурпур, незважаючи на ризик позбутись голови. Виробництво пурпурної фарби продовжувалось до четвертого хрестового походу, що відбувся на самому початку ХІІІ сторіччя, після чого вироблення фарби призупинилось. А в середині ХV ст., після завоювання Константинополя мусульманами, технологію видобування пурпуру було втрачено. До речі, дату завоювання османами Константинополя прийнято вважати віхою завершення епохи Середньовіччя. Через падіння Константинополя і втрату технології, тканини, фарбовані пурпуром різко здорожчали. А трохи більше, ніж за сто років, у другій половині ХVІ ст. королева Єлізавета І, відома як Королева-дівиця або Добра королева - остання з Тюдорів, дочка страченої Анни Болейн (другої дружини кровожерливого короля Генріха VIII) видала закон, згідно з яким вводився суворий регламент стосовно кольорів одягу різних суспільних станів. Цей закон забороняв носіння одягу пурпурного кольору всім, крім членів королівської родини. У ХVII-ХVIII ст. вдалось частково відновлювити технології виготовлення фіолетових пурпурів, але фарба, все одно, залишалась надто коштовною.

Іспанські конкістадори, коли потрапили в Південну Америку, були страшенно вражені, коли в побачили у міштеків (стародавній войовничий народ Мексики - носій доколумбової культури) тканини, фарбовані пурпуром. Місцеві мешканці запросто носили пурпурові речі. Справа в тому, що у Тихому океані водяться Purpura patula pansa - родичі тирських мурексів, з яких отримували фарби різних відтінків фіолетового кольору. Заради молюсків міштеки долали близько 200 км до затоки Уатулько, де і виловлювали їх, але, на відміну від тирців, іглянок не вбивали, щоб видобути фарбу - вони просто дмухали на молюска і він сам випускав оту прозору рідину, з якої виробляли фарбу. Іноді міштеки розстеляли тканини і капали з мушлів прямо на них. Після такої процедури молюсків живими і здоровими випускали назад у море. Коли ж у іглянок починався період розмноження, їх не ловили - берегли популяцію. Тому лов іглянок тривав тільки з жовтня по березень. Навіть дивно: давні часи, а допотопні індіанці мали таку екологічну свідомість, що турбувались про природу. Що цікаво, нащадки міштеків й подосі видобувають пурпур все тим же традиційним способом. У вісьмідесятих роках минулого сторіччя одна європейська фірма в Мексиці заходилась видобувати пурпур промисловими методами. Але молюсків вбивали. Через чотири роки бурхливої діяльності цієї фірми чисельність мурексів різко скоротилась і уряд ухвалив закон, що більше не дозволяє промисловий видобуток пурпуру. А от місцевим мешканцям, досі дозволено виробляти пурпурні фарби дідівським доколумбовим  методом. 

Далі ще можна розповідати, як починаючи з ХVІІ ст. заново винаходили технологію видобутку пурпуру, але після історії про міштеків, що дивовижно бережно ставились до природи, це вже не дуже й то цікаво.

Ну, ось і все про пурпур. Дякую за увагу))

Зображення - pinterest.com