Привіт з Карлових вар

Привіт з Карлових Вар

  Ось стою вже так дві години на набережній і сили вже нема терпіти. В туалет хочеться жахливо, але тут не можна. Повз ходять люди. Всі дивляться на нас, фотографують. І мене також. Уявляєте, раптом вони цей момент зафіксують і будуть потім усім показувати. Внизу тече річка Тéпла, несучи в собі життєдайну воду з 13 постійно клокочущих джерел знаменитого чеського курорту Карлові Вари. Легкий запах пари панує всюди в центрі як й скрізь і в будь-яку погоду можна зустріти людей сьорбаючих мінеральну воду зі спеціальних глечиків з довгим тонким дзьобом.

   У всіх різна вода з різних джерел і різні глечики. Одні п'ють з хвоста собаки чи кішки, інші - з шиї лебедя, або з глечиків у вигляді кішки, собаки або гусака. Здається, що безкоштовна мінеральна вода таким чином покривається продажем цих обов'язкових судин і наповнює скарбницю міста. Тільки подумати, якщо тільки кожен другий гість міста із щорічних 8 млн. туристів купить собі один глечик, а кожен другий з них купить ще один в якості сувеніра, буде ... Та гаразд, залишимо цю математику - прикинувши на око, скажу - це буде багато. І ось ходять вони, всі ці носії глечиків і попивателі мінеральної води з абсолютно поважним виглядом. Вони не ходять, а простують, раз у раз підносячи до губ дзьобик. Спочатку обережно відпивають ковток гарячої води - температура деяких джерел доходить до +70С. Потім вода поступово остигає і її смак змінюється - випаровується вуглекислий газ. І стає вона на смак схожа на звичайну. Але не дивуйтеся, коли на ранок вага зашкалить. З водою випито безліч заліза, літію та брому, не кажучи вже про 50 різних мінералів, які наш зхудлий організм прямо таки всмоктує в себе, щоб потім рівномірно розподілити їх на печінку, жовч, нирки і шлунок.

   Стою я і думаю, скільки-таки людей приїжджає в Карлові Вари і які люди. Розповідають, що після нищівної пожежі в першій половині XVIII століття, місто було відновлено і відбудовано як відкрите курортне місто. Прислів'я "Немає лиха без добра" буквально застосовно для нашого міста. У Карлових Варах оселилися відомі лікарі того часу і почала приїжджати європейська знать і культурна еліта. Кого тільки не пам'ятає місто. На гарячих джерелах були і Йоганн Вольфганг Гете, і російський цар Петро I, Фредерік Шопен і Нікола Паганіні, Зігфрід Фрейд і Карл Маркс, Микола Гоголь і Франц Ліст. Деякі з них та й інші не настільки важливі історичні особистості стоять в Будинку воскових фігур.

   Сьогоднішня публіка - теж різношерста. Карлові Вари говорить по-російськи. Останнім часом - й по-арабськи. Мені добре, бо я розумію по-російськи і по-арабськи і маю задоволення почути новини і нові анекдоти з Росії, а також постій-ні нарікання гостей з Саудівської Аравії чи Еміратів.

   Ось і зараз на стоянці на набережній Тéпли, стоячи поруч з Зітою, моєю подругою, вловлюю розмови гуляючих. Вона зовсім не розуміє по-російськи, оскільки її, на відміну від мене, привезли з цирку Бухаресті, а арабську вона почула вперше в Карлових Варах. Я ж пропрацював 15 років в знаменитій династії джигітів-наїзників Кантемирових. Мене звуть Алібек. Робота у нас не важка, ми тягнемо прогулянковий візок по вузьким вулицям міста або стоїмо на набережній і спостерігаємо за туристами. Ось нарешті до нашого візника підійшла пара з двома дітьми. Розмовляють по-російськи і замовляють мале коло. По суті це не коло, а тільки дорога вздовж одного берега річки. Добре, там в кінці набережної є один поворот і там я зможу нарешті полегшитися, а то скоро трісну. Поїдемо, але на прощання ще один анекдот:

Розмовляють два нові руські між собою:

- Слухай Артеме, навіщо вони пускають стільки арабів в Карлові Вари. Невже ми з тобою самі не можемо заплатити за цей готель?

- Взагалі, то так, але гіди говорять, що деякі з них можуть купити усе місто.