ПРИВАТНИЙ МУЗЕЙ ОДНІЄЇ ХУДОЖНИЦІ: ПРО ТВОРЧІСТЬ УЖГОРОДСЬКОЇ МИСТКИНІ АНДРЕЇ ПАВУК

Ужгородська художниця – Андрея Павук. Чому ужгородська? Бо все її життя пов’язане з цим старовинним чудовим містом. Місто, яке має більш ніж тисячолітню історію. Старі міста і культура – це поняття синонімічні, висока духовна й матеріальна культура.

Моя мамка, Тетяна Новик, в середині 40-х років минулого століття опісля здобуття вищої освіти отримала направлення на вчительську працю до міста Хуст. Теплі спогади про місцеву інтелігенцію зберегла на довгі роки. Осінньої пори чоловіки тоді вдягали довгі плащі та капелюхи, коли назустріч їм йшла викладачка школи, за два-три кроки знімали головний убір і віталися: «Доброго дня, пані вчителько». Радянська влада ще не встигла витравити взірці високої поведінки…

Батьки Андреї – Мирон Янович та Марія - Магдалина були представниками саме тієї, славної когорти закарпатської інтелігенції. Тато художниці у молоді роки малював, працював гідом, володів іноземними мовами, бував у столицях сусідніх держав. Розповідав доньці про подорожі, про відомі музеї. Мама працювала економісткою.

Монолог мисткині (ч.1): «Батьки відкрили для мене Світ Мистецтва. Навчили бачити Красу, відчувати стани Природи. Передалася мені у спадок любов до рідного, Карпатського краю. Коли ходила в дитячий садочок, вже мала намір стати художницею. В сім’ї панувала атмосфера – довіри, добра, поваги, любові…».

Будинок в якому мешкає Андрея віком старший 100 років, побудований тоді, коли Закарпаття входило в склад Австро – Угорщини. Висота приміщень – 3,5 метри. Відреставрований фасад будівлі коштом власниці. Це район Старого Ужгорода, знаходяться там – Закарпатський обласний художній музей ім. Й. Бокшая, вулиця імені Адальберта Ерделі, жив там Еміль Грабовський (1892 – 1955), відомий митець.

Монолог художниці (ч.2): «Ужгородське  училище декоративно-прикладного мистецтва, відділ художньої кераміки. Згадую добрим словом Івана Дмитровича Маснюка ( скульптор, живописець,1945 – 2021). Кожен педагог зробив певний внесок у скарбничку здобутих нами знань, але особливо запам’яталося викладання рисунка та скульптури. Навчання у Львові…  У нас була чудова група і такі ж викладачі. Дипломна мітологічного змісту: «Сонячний човен». Потім захистила магістерську роботу – «Художній образ у керамічній пластиці, кінець ХХ – початок ХХI на прикладі Західних регіонів України». Є ностальгія за роками проведеними у Львівській Національній Академії Мистецтв (ЛНАМ). Львів мистецький відрізняється від мистецького Ужгорода. У кожного міста свій характер, свій темперамент, свій колорит».

Світ багатогранний, розмаїтий, різнобарвний, чи не тому художники творять у різних жанрах, стилях, техніках?! Та водночас,  Світ – це єдність, він створений самим досконалим чином. Кожен живописець, ймовірно, намагається віднайти власну манеру письма, щоб шанувальники мистецтва впізнавали їхні роботи безпомилково, та досягнути такого рівня ой як нелегко…

Монолог художниці (ч.3): «Художник – це його твори. Пишу так, як відчуваю, як бачу… Мистецтво – це ж і споглядання довкілля, цікава мандрівка, в результаті бачите те, що передано полотну. Бувають випадки, відкриваються загадкові речі, про які ніколи не думалося. Коли створювала роботу «Horse spirit» (камінь, шамот), відкрилося мені наступне - побачила чіткий відбиток голови коня на камені… Шосте відчуття митця. Те, що створюєш, треба відчути. Наприклад, пишеш гори – стань горою, річку - стань річкою… Художники котрі надихають?  Густав Клімт, Ендрю Вайт, із закарпатських – Йосип Бокшай, Антон Кашшай…

Ідей маю багато, прагну їх поволі реалізовувати. Люблю імпровізувати, сама створюю музичні мелодії, котрі виконую на роялі. Займаюся ландшафтним дизайном. Також люблю коней, вони красиві, граціозні. Ліберті хорс – покрокове навчання від нуля, до праці з конем без спорядження…».

Андрея Павук – працює викладачкою живопису та скульптури у фаховому коледжі мистецтв імені А. Ерделі (м. Ужгород). Навчає студентів розвивати творчі здібності, прищеплює їм естетичний смак та любов до справи свого життя, розвиває уяву. Каже й таке: «Творчість стоїть – на таланті, досвіді, практиці, постійному збагаченні знаннями, творчому мисленні.

Вона веде пошук нових способів самовираження свого «Я» у мистецтві, є активною учасницею пленерів – на теренах Закарпаття, в інших областях України, за кордоном (Словаччина, Угорщина).

Рене Генон (1886 – 1951) у праці «Криза сучасного світу, яка є інтелектуальним шедевром ХХ століття, ставив наголос і на такому: «Через бажання звести все до людини як самоцілі сучасна цивілізація вступила на шлях послідовної деградації, людина націлилася виключно на задоволення потреб, властивих матеріальній стороні її природи, й ця мета була досить ілюзорною, оскільки у цей спосіб твориться більше штучних потреб, аніж можливо задовольнити.

Чи прямуватиме сучасний світ до самого кінця цим роковим шляхом, або ж у справу втрутиться нове відновлення, як було із занепадом греко - римського світу, котре завадить йому спуститися на дно цієї безодні? Здається, зупинка на півдорозі малоймовірна, і, згідно з усіма вказівками традиційних доктрин, ми дійсно вступили до завершальної фази калі – юги, до найтемнішого періоду «темного віку», стану розпаду, вихід із якого може відбутися тільки внаслідок катаклізму, оскільки звичайного відновлення вже недостатньо, нині ж є потреба у повній реновації».

В цій же науковій монографії є й є рекомендація мислителя про те, що не можна недооцінювати серйозність ситуації, але не й варто впадати у песимізм, адже кінець Старого світу повинен бути початком Нового…. Увагу цій важливій темі приділяв український вчений, професор Микола Чмихов, своє бачення народження Нового Світу та роль української нації у суспільстві прийдешнього, III-го тисячоліття, виклав у дослідженні «Нація золотих комірців» письменник та футуролог Ігор Каганець, інші дослідники.

Нам якраз довелося жити у цей період - повільного, непомітного для людського ока переходу від Калі-юги до Сатья-юги. Індивіди, яким в цю добу вдасться долати перешкоди й недобре ставлення матеріалістичного середовища, яке протистоїть носіям Духовності, будуть поодинокими, але тут значення має не чисельність, адже мову ведемо про сферу, закони котрої радикально відрізняються від законів матерії… Не останню роль за таких обставин мають відіграти ТВОРЧІ ЛЮДИ: ПОЕТИ, ХУДОЖНИКИ, КОМПОЗИТОРИ, ФІЛОСОФИ…

Важливий момент! Вся творчість художниці пронизана життєствердними, життєдайними, світлими мотивами щодо змістовного наповнення, мотивами чистоти… Вона вміло передає полотнам тонкощі різних настроїв Природи.

Працює в наступних видах мистецтва – живопис, графіка, кераміка, скульптура малих форм. Від 2015 року має членство в Закарпатській організації Національної спілки художників України.

Важлива подія в її творчому житті відбулася восени 2023 року – персональна виставка в Закарпатському обласному художньому музеї імені Й. Бокшая (м. Ужгород) під назвою «У просторі часу», присвячена пам’яті батьків. На ній було представлено близько 60 робіт: живопис і кераміка.  Виставка мала успіх! Були гарні відгуки від відомих митців, наприклад, Надія Пономаренко поділилася в соцмережі Facebook враженнями від побаченого: «Вітаю, Андреє, з потужною виставкою! Для мене найголовніша якість ваших робіт – це органічне закорінення у Закарпатську школу живопису. Сьогодні це така рідкість. Бажаю вам нескінченної втіхи від творчого процесу!».

Монолог художниці (ч.4): «Твір сам по собі не існує. Він перебуває у стосунках з автором і глядачем. Тому мову ведемо про фактори Простору і Часу. Все відбувається у свій час, в певному просторі. Митець формується й творить у певний історичний період».

Доречно приділити більш пильну увагу, бодай окремим творам обдарованої художниці, незалежно від того в якому році вони створені….

Осінь, улюблена частина року для значної кількості творчих осіб, художниця теж небайдужа до неї. Вдивляюся в картину «А осені вогонь горить і не згаса. Смерекове»… Жовті, жовтогарячі, світло-брунатні барви, властиві осені, проте, трава ще зберегла свій звичний колір – зелений. На задньому плані – гори, над якими пливуть хмарки… Романтичний мотив, виникає прагнення потрапити в ту місцину.

«Квіти сонця». Яка вдала назва! Соняхи – сонячні рослини. Високі стебла, пишний квіт, прихильно нахилили свої красиві голови до нас, можливо вітаються, здається перед тобою – соняшникове дерево, краса…

«Легенди вічних вершин». Місцевість освітлена сонячними променями, самого світила не видно, засніжена дорога, що веде вгору, дерев’яна хижа, а поза нею вічні гори… Розкішний краєвид.

«Гранатовий ранок». Натюрморт, стіл, на якому не все відповідає порядку, одинокий ірис у вазі, статуетка, горнятко на тарілочці, один плід гранату цілий, інший – лише частинка, та три зернятка на скатертині, келих лежить…

Мабуть, хтось гостював…

Помешкання Андреї… Простора вітальня, великі вікна, затишно, атмосфера камерна, стіни прикрашені картинами, приватний музей однієї художниці, ніяк інакше….

Хосе Прадо Флорес у книжці «Секрет Павла» писав: «Людину робить творцем історії те, що вона має чітку мету і до неї спрямовує всі свої сили». Кожен художник пише свою історію живопису…

Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог. Керівник ЛЕЛЕГ – 4 (Лабораторія Експансії Латентних Експериментів Горішнього – 4) та БУМ (Брама Українського Мистецтва).

Обкладинка тексту - картина Андреї Павук "Місток у горах".

На фото - Андрея Павук* та її роботи:

1. "Натюрморт світлий"

2. "У променях сонця"

3. "Квіти сонця"

4. "Іриси"

5. "Гранатовий ранок"

6. "Грай моя пісня, як вітер сей грає"

7. "Horse spirit"

8. "Мімікрія"

9. "Глибинна деструкція"

10. "А осені вогонь горить і не згаса. Смерекове"

11. "Легенди вічних вершин"

12. "У засніжену далечінь"

13. Логотип (емблема) ЛЕЛЕГ - 4

14. Логотип (емблема) БУМ.

* Фото Андреї Павук запозичене у видання "Zaholovok.com.ua" (Закарпаття про головне).

НАЗАД