Приватний етномузей Богдана Петричука у селі Бабин Косівського району

Краса та історія української землі — це те, від чого нам завжди перехоплює подих. Пізнавати її, бачити її прояви, чути нові розповіді завжди трепетно. Ось одна з таких.

Приватний етномузей  Богдана Петричука у селі Бабин Косівського району Івано-Франківської області.

Про Богдана знала віддавна — відтоді, як купила в нього силянки з монетами сто років тому. Дистанційно.

Тільки цього разу вдалося познайомитися з ним та його чудовою сім'єю і побачити скарби музею.

Краса навколишніх гір, безпосередність господарів та багатство колекції перетворило звичайну поїздку на Косівщину у справжню пригоду.

Я не здогадувалася про те, що Богдан — настільки знакова фігура (у селі навіть є дороговказ до його хати). Спершу ми розпитували перехожих, як дістатися до садиби. Люди не дивувалися і звично махали рукою у напрямку чергового горба.

Господарі були попереджені про наш приїзд і чекали надворі. Богдан пив вранішню кавусю. Сонце тільки набирало осенево-яскравої потужності. Тиша, не абсолютна, була майже святою.

Ми вступили до світлиці, перетвореної на музей. Простора кімната, у якій кожен сантиметр заповнений чимось старовинним або відтвореним. Адже Богдан не тільки колекціонер, а ще й вишиває сорочки за збереженими чи врятованими взірцями.

Господарі відмовилися фотографуватися у строях — натомість запропонували скористатися колекцією для власних фотосесій.

Наступні дві години мали доступ до справжніх розкошів. Богдан підіймав віки різьблених скринь, звідки витягував яскраві хустки. Далі підбиралися пацьорки, силянки, кризи — а, Боже милий, чого там тільки немає!

Сорочки можна було обрати самим. Одним словом, почалася етнічна вакханалія. Ґазда допомагав вбиратися, показував, як в'язати хустки, пояснював кожну деталь вбрання та які ґаздині то могли носити.

Але найцікавіше — це бесіди з господарем. Ми не тільки приїхали подивитися, але й послухати. Не хочу спойлерити, але з Богданом поговорити за життя  не менш цікаво, аніж міряти убрання. Говорили про все на світі — виховання дітей, специфіку колекціонування та особливості розбудови села.

Періодично до хати влітали два малих Богданових хлопці. Як і їхній тато, вони не запобігають ласки перед чужими :)

Й оця відсутність улесливості мені припала до душі найбільше. Як-то кажуть, no nonsense.)))))

Час збіг швидко. Ґазда був голодний, а вареники — майже готові. Ми сердечно попрощалися і вирушили в дорогу.

Зрубили зупинку і піднялися вгору, щоб ще раз кинути оком на хатинки, розкинуті поміж осінньо-барвистих гір.

Настрій був блаженний і навіть наш водій, біженець з Херсона, котрий втратив баштан та свиноферму через війну та критикував кожну дрібницю місцевого побуту, на якийсь час замовк.

З тими споминами та фотографіями (на телефон та без фільтрів), якими я тут поспамлю, доїхали додому.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Як вибрати ідеальний металошукач: чому варто звернути увагу на Термінатор 3
Дізнайтеся все про металошукач Термінатор 3: від унікальних характеристик до порад при купівлі. Ця стаття розкриває переваги Термінатора 3 та його аксесуари, що робить його ідеальним вибором для шукачів скарбів усіх рівнів.
Читати більше