Бог Кохання та Бог Грошей: притча

Це було в ті часи, коли зникла релігія. Зникла віра у богів та повільно зникали і самі боги. Науковий прогрес ріс і ніхто не міг його зупинити. Пантеон пустував і давав можливість вітру вільно блукати його коридорами. Лише дві живі душі ділили між собою трон верховного царя. Бог Кохання та Бог Грошей, два брати, два вічних суперники. Вони все життя були у лавах перших поміж іншими богами, але між собою йшли завжди нога в ногу. І навіть зараз, коли народ відкинув усю можливу віру, ці двоє боролися за місце бути бажаним серед людей.
— Я людям потрібен більше, ніж ти,— сказав Бог Грошей.— Без мене вони нічого не можуть зробити, не можуть придбати. Я їхнє все.
—От і ні, друже, ти сильно помиляєшся, — заперечив йому Бог Кохання.— Люди можуть легко жити без грошей, але ніяк не без любові.
—Ооо, та ти взагалі показився? Невже ти не бачив, що протягом усіх цих століть людство досягло таких успіхів завдяки великим грошовим інвестиціям, які подарував їм я. А що дало твоє кохання?
—Воно подарувало радість, сенс жити багатьом з них, а також щастя. Це ж тільки люди знають, що таке справжнє кохання. А гроші ж навпаки калічать. Особливо, коли їх втрачаєш.
—Хто б говорив. Гроші можна потім заробити, а от після втрати дорогої тобі людини жити ще важче. Хто ж приносить більше горя?

—Слухай, ми будемо так з тобою сперечатися до віку. Особисто мені це вже набридло. Пропоную раз і назавжди обрати одного єдиного бога.
—І як ти це хочеш зробити? Вважаєш, що я поступлюся тобі місцем?
—От як: оберемо зараз будь-яку людину та подивимося, в кого з нас він дійсно вірить.
—Ха, хороша ідея. Але дозволь це зробити мені, бо я боюся, щоб це не було підставою.
—Як скажеш,— і Бог Кохання приволік великий казан з кришталево чистою водою. Бог Грошей прикрив лівою долонею очі, а праву опустив на дно посудини та витягнув звідти маленький світлий вогник .
—Ось ця,— сказав він і розчавив її в порошок та кинув назад. Вода засвітилася і в ній почало з'являтися спершу туманне, а потім чітке зображення. Там з'явився юнак, якому боги дали років двадцять два, не більше. — Ну, друже, вибач, але я переміг,— радісно вимовив Бог Грошей.

—Це чому б раптом ти?
—Подивись на нього. Він же студент, а студентам завжди потрібні гроші.
—Так не рахується, я не відчуваю його віри. А ти? Відчуваєш сильний прилив сили та енергії?
—Поки ні,— з сумом сказав він. —Зараз ми це змінимо. Поглянь, у нього саме прийом на роботу. Я йому допоможу влаштуватися на високооплачувану посаду і тоді перемога буде лише питанням часу.
І Бог Грошей дійсно допоміг хлопцю. Його прийняли на роботу кухаря у ресторані.
—Все, тепер зачекаємо, щоб він став власником цього закладу і ти сам побачиш свою поразку.
Хлопець попрацював там тільки рік, але вже зміг стати су-шефом. Йому добре платили, він покинув інститут і сам себе забезпечував. Але йому не було з ким розділити це щастя. І от одного дня у ресторані з'явилася нова офіціантка, яка одразу ж припала йому до душі. У той же день після роботи він вирішив, що запросить її на побачення.
—Ха-ха, ти тільки глянь. Наш хлопчик вподобав собі дівчинку, ну тут вже без мене ніяк.
—З чого ти це взяв?— занервував Бог Грошей.
—А хіба ти не помітив? Він же закохався. Я допоможу йому і в майбутньому у них буде чудове життя двох закоханих сердець. Вони любитимуть один одного до самої смерті.
Бог Кохання стримав слово і дівчина погодилася зустрічатися з хлопцем. Пройшов ще рік, а їхнє кохання ставало все сильнішим та міцнішим.
—О, це кохання. Биття двох молодих сердець. Як це чарівно. Поглянь, адже коли у нього була купа грошей, то він не був таким щасливим, як зараз.
—Хочу подивитися на це кохання, якщо його раптово звільнять з роботи.
—Можеш спробувати, але це ніяк тобі не допоможе. Перемога тепер буде моєю, як і трон.
Бог Грошей вирішив накликати біду на хлопця і його дійсно звільнили. Але він не впав у відчай. За ці два роки у нього зібралася велика сума, якої вистачило б , щоб відкрити власне кафе або ресторан.
—Ну і що тепер? У нього немає роботи. Єдина надія це вкласти усі заощадження у цю справу і молитися, щоб у нього все вдалося. Я необхідний йому, якщо він хоче зберегти це твоє «кохання»,— почав промовляти Бог Грошей. — Пропоную визнати свою поразку зараз.
—Ніколи, краще подивимося, що буде далі.

Хлопець витратив більшу частину своїх грошей та викупив одне кафе, яке було у продажі. Тепер йому залишилося тільки турбуватися про нього так, як він турбувався про життя з коханою. Бог Грошей допоміг йому у цьому і через кілька місяців хлопець заробив більше, ніж витратив. Життя у нього співало щастям.
—Ну от зараз він вже точно повірить у мене і мою силу.
—Я так не думаю,— сказав Бог Кохання,— він хоче попросити у дівчини руку та серце. Ну хто йому у цьому допоможе, як не я?
—А я? Хіба для шлюбу не потрібні гроші? Хто їх йому дав? Ти чи я?
—Що ти вічно з цими грошима. Дивись, що далі.
Хлопець став на одне коліно та подарував дівчині золотий перстень.
—Моя заслуга..
—Не заважай,— перебив Бог Кохання.
Дівчина погодилася і закінчила це все поцілунком.
—Я такий щасливий за нього. Але я не розумію,— вимовив Бог Кохання.— Вони кохають один одного, але я чомусь цього не відчуваю. Невже хлопець не вірить, що це кохання справжнє?
—Мушу додати, що я також нічого не відчуваю. Хоча дав йому багато грошей. Невже для нього це не гроші?
—Може він ще прожив досить мало, щоб розуміти цінність цих речей?
—Мабуть. Пропоную полишити його і повернутися через десять років та подивитися, що з цього вийде.
—Згоден з тобою. 
Боги сіли на підлогу та почали чекати. За ці десять років вони ще багато разів сперечалися, хто з них більше потрібний людям. І от час сплинув. Вони повернулися до казана та почали шукати той вогник, який витягли багато років назад. Їхнє здивування було величезне, коли замість маленького клаптика світла була велика, як футбольний м'яч, куля.
—А він підріс,—сказав Бог Грошей.
—Швидше кидай це назад, хочу побачити, що з ним сталося.
Боги побачили вже не юного хлопця, а чоловіка, у якого була і кохана дружина, і мала дитина, і гроші, що забезпечували їм трьом щасливе життя.
—А він молодець,— вимовив Бог Кохання,— я пишаюся ним.
—Я також. Але чому ми досі нічого не відчуваємо? Що ще потрібно зробити, щоб він повірив в нас?
—Ви вже нічого не зробите, бо все марно,— раптом хтось позаду них це сказав.

Боги повернули свої обличчя і побачили того самого юнака, якого бачили ще в перший день.
—Ти?— в один голос промовили вони.
—Так, але не зовсім.
—Як це розуміти?
—А що вам не зрозуміло?
—Те, чому ти тут? Адже це місце тільки для богів, для тих, у кого вірять ті, що внизу.
—Люди?—запитав хлопець.
—Так, люди. Такі ж, як і ти.
—А я не людина. Я і є віра.
—Що ти маєш на увазі?— запитав Бог Кохання.
—Ви обидва так хотіли довести собі, що в вас хтось ще вірить, що нічого так і не зрозуміли. Невже ви вважаєте, що всі його досягнення були завдяки вам? А якщо я скажу, що всього цього він досягнув сам? Якщо я скажу, що увесь цей час єдине, у що він вірив, то тільки в себе?
—Цього не може бути. Ви ж не боги.
—А я і не стверджую цього. Ми звичайні люди, які можуть самі всього досягти, якщо тільки будуть вірити у себе.
Боги не знали, що їм робити. Вони подивилися на трон, а потім знову на двійника хлопця. Той зрозумів їх і сказав:
—Це можете забрати з собою. Я попрошу вас звільнити залу для інших.
—Інших? — перепитав його Бог Грошей.
Двійник тільки показав йому пальцем на двері. Він відчинив і побачив натовп з людей. Їх було так багато, що він і не бачив кінця цієї черги.
—Що це таке?
—Не варто дивуватися. Це такі ж люди, як і цей хлопець. Вони вірять в себе і їм не потрібні небесні сили, щоб чогось досягти. Усе в їхніх руках.