Пристрасть, депресія і мрії: яскраві художниці сюрреалізму, імена котрих відомі не кожному

Сюрреалізм - це мистецтво, в якому переплелися найшаленіші фантазії та звичайні речі, страх, бажання, прагнення влади й дитячі сни. Сьогодні мало хто згадує імена художниць, що мали величезний вплив на цей напрямок. Маніфести художників-сюрреалістів бачили жінок лише як своїх муз та об'єктів творчості, самі засновники цього курсу часто зневажливо відгукувалися про своїх дружин, коханок, партнерок. Але у той час самий час, в 1920-30 роках, жінки набули свого голосу в політиці, суспільстві, мистецтві. Сміливі, невгамовні мисткині сюрреалізму створили свої особливі світи, розповідали історії про жіночу чуттєвість, тілесність та підсвідомість.


Марія Тойен
Марія Тойен, чиє справжнє ім'я Марія Чермінова, народилася в Чехії. Про її сім'ю нічого не відомо, близькі стосунки вона підтримувала тільки зі старшою сестрою.


У шістнадцять років була змушена влаштуватися помічницею майстра на миловарний завод, а через чотири роки поїхала вчитися в Прагу, де познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, другом, однодумцем Йіндржихом Штирским. Разом вони вирушили підкорювати Париж, де познайомилися з видатними представниками сюрреалізму, але через кілька років повернулися на батьківщину і заснували в Чехії товариство сюрреалістів.
Тойен створювала малоформатні полотна, присвячені Чехії, жіночій сексуальності та чуттєвості. Вона часто обмежувалася лише парою відбитків і розчерком пера - це виглядало сміливо і поетично.
Сама ж Марія була бунтівницею - наприклад, наполягала, щоб її псевдонім, який означав «громадянин», вживався в чоловічому роді, любила чоловічий одяг. Коли почалася Друга світова війна, овдовіла Марія Тойен була змушена переховуватися, а потім втекти з окупованої Чехії, оскільки її роботи віднесли до творів дегенеративного мистецтва. Померла вона в Парижі. У Чехії її називають найбільшою художницею XX століття.


Кей Сейдж
Кей Сейдж - американська художниця-сюрреалістка і поетеса. Вона народилася в заможній родині, отримала чудову освіту. Її ранні роботи виглядають таким собі відгуком на творчість її чоловіка Іва Тангі - геніального скульптора.


Але в подальшому вона долає його вплив і виробляє самобутню художню мову, основними елементами якого стали загострені, голкоподібні форми та драпірування, що приховують від глядача незримі фігури. Чоловіки-художники, котрі часто зневажали жінок в мистецтві, навіть не вірили, що ці роботи належать жінці, які так відрізнялися від їхніх уявлень про те, що жінка повинна або не повинна малювати. Часто зображувала пустельні ландшафти. Її роботи просякнуті відчуттям смутку, непорушності, гнітючим мовчанням. Кей все життя була схильна до депресії. Після смерті чоловіка вона наклала на себе руки. 

Бріджит БАТЕ Тиченор
Бріджит Тиченор була особистістю всебічно успішною - художниця, модель, редактор журналу мод ... Вона народилася в Парижі в заможній родині, по материнській лінії належала до аристократичного роду. Навчалася в Англії, Франції та Італії, з шістнадцяти років працювала моделлю у Коко Шанель. Батьки наполягли на заміжжі, щоб вона могла покинути Європу перед війною. У США Бріджит жила у розкошах, в апартаментах готелю «Плаза», вдягался у найдорожче вбрання і спілкувалася з усією нью-йоркською богемою. Коли її чоловіка відправили працювати за кордон, вона закрутила роман з фотографом Джонатаном Тиченором і згодом вийшла за нього заміж. У той же самий час вона знову почала займатися мистецтвом. Двоюрідний брат запросив її відвідати Мексику, яка вразила Бріджит. Так з'явилася Тиченор-художниця.
Втім, пристрасть до мистецтва виявилася сильнішою за кохання до чоловіка. Бріджит знову розлучилася, покинула роботу в журналі Vogue і переїхала в Мексику, що стала її другою батьківщиною і останнім притулком. Там вона побудувала власний будинок, декорувавши його на власний смак, і подружилася з іншими знаменитими художницями - Леонорою Каррінгтон, Ремедіос Варо, Еліс Рахон, з якими організувала щось на кшталт сестринства художниць сюрреалізму.


Її творчість, натхненна досвідом різноманітних культур, інтересом до окультних релігій та езотеричних наук й мексиканських міфів.


Стелла Снід
Стелла Снід - англійська художниця. У дитинстві була змушена разом з матір'ю рятуватися від батька, жорстокого і небезпечного чоловіка. Це послужило причиною тривалої депресії, Снід згодом писала про своє постійне бажання «заснути або й померти».
Однак саме в ці важкі роки Стелла виявила, що є один засіб, що рятує її від постійних кошмарів - живопис.

Мистецтво стало для неї ліками. Похмурі, медитативні полотна, позбавлені присутності людини, що розповідають про незбагненну, невимовному - такі роботи Стелли Снід. Вона малювала руїни, абстрактні форми, ідолів. Також займалася фотографією, ілюстраціями і колажем.


Доротея Таннінг
Доротея Таннінг - впливова художниця сюрреалізму. Вона прожила понад сто років, і після її смерті закінчився цілий розділ в історії мистецтва. Була одружена з художником-сюрреалістом Максом Ернстом, який заради неї розірвав шлюб з багатою і впливовою меценаткою Пеггі Гуггенхайм, але їхні творчі шляхи виявилися різні.
Доротея була захоплена ідеєю трансформації людського тіла, тому в її роботах - безліч зламаних, спресованих, розмитих людських фігур.


Іноді звичайні об'єкти набувають страхітливі розміри. Її творчість часто називали болісно еротичною, а її підозрювали в тривалій депресії, що спростовувалося вражаючою творчою плідністю Доротеї.
Таннінг шила скульптури - так-так, саме шила, використовуючи швейну машинку, створювала дивних і страшних големів. Створювала декорації і костюми для балетів, книжкові ілюстрації, писала вірші і прозу. Її робота «Тиха нічна серенада» вважається одним із шедеврів минулого століття.

Емма Андієвська
Емма Андієвська - українська художниця, що працює у стилі сюрреалізму та герметизму, а також письменниця і поетеса.
Емма Андієвська є авторкою понад дев'яти тисяч картин. Художні виставки мисткині  проходили в США, Канаді, Франції, Німеччині, Австралії, Бразилії, Ізраїлі, Україні та Швейцарії. Більшу частину свого життя Андієвська провела поза Україною, проживаючи в Мюнхені та Нью-Йорку. Емма Андієвська народилася у 1931 році у місті Сталіно. Батько письменниці був хіміком-винахідником, мати була агрономом за освітою і пізніше працювала вчителькою біології. Через дуже часті важкі хвороби, більшість шкільних предметів Емма Андієвська здавала екстерном. З дитинства Андієвська мала феноменальну пам'ять. Хворобливість дитини змусила родину у 1937 році переїхати спочатку до Вишгорода, а згодом — у 1939 році — до Києва. В 9-10 річному віці майбутня письменниця перечитала найвідоміші твори світової літератури.
Початок війни застав родину Андієвської у Києві. Тоді ж загинув батько письменниці — його було безпідставно розстріляно радянською владою. У 1943 році діти з матір'ю виїхали на Захід. Родина жила в англійській окупаційній зоні Берліна. Живучи у Німеччині, дівчина відмовилась вчитися у жіночій гімназії, і її, попри правила, прийняли до чоловічої. Окрім того, вкотре загострилися проблеми майбутньої мисткині із здоров'ям: три роки Емма Андієвська пролежала в гіпсовому ліжку хвора на туберкульоз хребта і після цього вісім років ходила в корсеті.
У 1955–1957 рр. Андієвська працювала фрілансером на радіо «Свобода» у Мюнхені. У 1957 році мисткиня закінчила Український вільний університет за спеціальностями філософія та філологія, захистивши у Володимира Державина магістерську роботу на тему «Причинки до засадничих питань з новітньої української метрики». Того ж року письменниця з усією родиною переїхала до Нью-Йорка, де працювала у Norcross Greeting Card Company, перевіряючи дизайн вітальних листівок. У Нью-Йорку Емма Андієвська також працювала бібліотекаркою у медичній бібліотеці разом з Мирославом Лабунькою — майбутнім ректором Українського вільного університету. У 1959 році Андієвська вийшла заміж за літературного критика, есеїста та письменника Івана Кошелівця, з яким прожила все життя аж до смерті чоловіка. Після одруження подружжя повернулося до Німеччини у Мюнхен. Андієвська щорічно на місяць їздила у США, щоб у 1962 році отримати американське громадянство. Письменниця знала багатьох відомих митців та письменників — вихідців з України. До кола знайомих Андієвської належали скульптори Михайло Черешньовський та Григор Крук, художники Марія Дольницька та Яків Гніздовський, а також поети Михайло Орест, Олег Зуєвський та Василь Барка.
Пропрацювавши фрілансером на радіо «Свобода» з 1959 по 1963 рр., Емма Андієвська лишалася штатним працівником радіо до 1995 року. За цей час вона працювала диктором, сценаристом, режисером і редактором українського відділення радіо «Свобода». Працюючи на радіо, Андієвська не мала багато часу на власну творчість. Нині письменниця живе у Мюнхені, де інтенсивно працює над своїми творами, іноді по вісімнадцять годин на добу.
У 1992 р. авторка вперше після довгого часу побувала в Україні. Після 2000 р. Андієвська декілька разів відвідала свою малу батьківщину — Донеччину. Там вона мала виставку картин у Донецькому художньому музеї, презентацію та зустріч із земляками у конференційній залі художнього музею, відвідувала Український культурологічний центр м. Донецька. У березні 2018 року стало відомо про зникнення 100 картин, які мисткиня подарувала Чернівцям. "Я подарувала вже картин на цілий музей, і ці картини десь зникли. Мені запропонували у Чернівцях: "Подаруйте нам картини, і ми створимо музей". І я їм подарувала 100 картин, серед них 20 двометрових картин, решта менших, і які то були картини! А потім почали люди цікавитися музеєм Емми Андієвської у Чернівцях. І дізналися, що ні картин, ні музею нема. Є пару картин, що висять у Музеї імені Федьковича, а решта - невідомо де. Так що зник музей", - сказала Андієвська.
Як художниця-авангардистка, Емма Андієвська створила понад 9000 картин,хоч ніколи і не отримувала формальної мистецької освіти.

 
Ранні роботи малярки були виконані аквареллю,а пізніші — здебільшого акриловими та олійними фарбами. Майстриня використовує передовсім акриль через свою швидку техніку малювання. Специфічним художнім прийомом Андієвської є повторне накладання фарби на полотна — до двадцяти п'яти разів. Таким чином вона створює стереоскопічний ефект рухомих фарб, помітний, коли дивитися на картини під різними кутами зору.
Деякі критики називають стиль художниці симетричним візіонізмом, хоча сама художниця дистанціює себе від будь-яких стилів мистецтва. Андієвська підкреслює свою індивідуальність, характеризуючи себе як візіонера і стверджуючи, що її картини бачаться їй намальованими в цілому і їй залишається лише перенести їх на полотно. Своє малювання вона описує як певний спосіб медитації та наголошує на великій ролі підсвідомості в її творчості.
Художній манері малярки притаманні елементи, співзвучні з сюрреалізмом, натуралізмом та експресіонізмом. Як і в її літературній творчості, у картинах Андієвської присутній тонкий гумор. Це проявляється у візуальних каламбурах, коли відомі форми нагадують собою інші неочікувані речі, тим самим створюючи комічний ефект. У творах Андієвської часто повторюються деякі мотиви, зокрема розп'яття та родина. Одна з улюблених тем Андієвської-художниці — чаювання та трапеза.
Використані джерела: kulturologia, Wikipedia, РадіоСвобода
 

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

УКРАЇНІЗАЦІЯ: ТО ЩО ЦЕ БУЛО?
Історики досі сперечаються про те, чим же була насправді славетна українізація 20-х років. Так чи інакше вона стала яскравим періодом, котрий за багатьма ознаками виламувався з тієї трагічної української історії, яку, за Винниченком, "треба читати з бромом".
Читати більше