Проводи - свято Великої Лади (Орелі), Пом’я́ники, Радуниця

13 квітня 2018
Любов СЕРДУНИЧ
Що ми знаємо про Проводи? З яких часів іде цей звичай? Що в ньому збереглось українського, національного,
а що – чуже, привнесене від інших культур і релігій?

 

Великодні Проводи – це проводи Великодніх свят, їх закінчення. Провідний тиждень – це дні після Великодня, коли згадують померлих. За багато тисячоліть існування української нації в народі витворилася ціла низка синонімічних назв цього свята: "Діди", "Пом’я́ники", "Радуниця", "Радовиця", "Могилки", "Гробки"… Ці назви у різних краях вживають і досі.

Могилки напередодні прибирають, обкладають дерном, обсаджують чебрецем, барвінком або материнкою. На Проводи, за седмицю по Великодню, усі ми прикрашаємо могилки покійних родичів живими квітами, вишитими рушниками, збираємось громадою на кладовищі, відправляємо молебень. На жаль, звичай відзначення Проводів зараз зводиться лише до цього. Найважливіші ж деталі Провідного тижня втрачено.
 
У давніші часи священики відправляли панахиду над кожною могилою. Кожна родина сідала колом довкола могили своїх покійних і поминала їх тим їстивом і напоями, які приносила. А тим часом школярі наспівували їм духовні пісні, іноді скрипалі награвали сумовитих мелодій. За це їх обдаровували. Так народився звичай частувати дітей на Проводи: за те, що вони співали. Цього дня не промовляють слів "небіжчик, покійний", а лише називають ім’я померлого.

По могилі котять крашанку: так вітаються з померлим. Далі старший починає трапезу словами: "Отут моя родина, батько й мати, отут і мені спочивати. Дай нам, Боже, довго на цім світі проживати, в добрі-щасті панувати, а померлим царства Божого діждати".

Споживають обрядовий хліб, який має прадавню назву бáбка (від Бáба, Бабá: на знак пошанування Праматері роду і нації). За християнства слово замінено на чуже "паска". Ще в 1980-их роках на Проводи дотримувалися праукраїнського звичаю: частуватися за спільним столом. Це скріплювало взаємний мир і дружбу у родині та громаді. На могилу виливали трохи сури (напій із зілля), розговлялися, дещо залишали на могилі, подавали милостиню вбогим і самітним, називали імена родичів, за яких просили помолитися. Розговлялись неміцними напоями.

У церковному словнику читаємо: "В Радуницю, хто згадував своїх померлих, приносив на могилу сичене (солодке) пиво, вино, пироги, млинці й після відправи священиком литії, взявши чарку, виливав частину на могилу, а решту допивав". При цьому говорять: "Їжте, пийте, споживайте і нас, грішних, споминайте", "Святі отці, ідіть до нас хліба-соли з’їсти", "Хай легенько гикнеться нашим родичам на тому світі"...
 
Цього дня предки оцінюють нащадків, тому на сільському майдані молодь влаштовувала молодечі та дитячі хороводи й ігри. Дівчата водили "Білоданчика", грали в "Перепілку", хлопці – у "Третяка", а дітвора вигадувала різні ігри з яйцем-райцем: "У кидька", "У блудька", "Битки". Потім усією громадою йшли до церкви, священик служив молебень за здоров’я і частував людей. Тоді й народилася приказка: "Почали за упокій – скінчили за здравіє".

Напередодні Провíд молодь прибирала братські козацькі могили і могилки тих, у кого не було опікунів серед живих. Дівчата садили квіти, калину чи бузок, хлопці виносили сміття, обкладали могили дерном.

У день Провід старші оповідають молодшим епізоди з життя покійних, які засвідчують їхні чесноти: мудрість, доброту, мужність. Усі ці звичаї мали не сумні ознаки, тому день пам’яти у давнину називали Радуницею, від слова "радіти". Це Великдень для покійних, Радовиця.

Могильний знак обв’язують білим вишитим рушником, бо білий колір здавна вважали барвою щирої жалоби, туги і жалю.

 На Проводи одвічно – рушники!
 На Проводи так світло: рушники!


На жаль, цей красивий звичай втратився, хоча побутував ще на початку 1990-их років. І тепер кладовища нещадно захаращені пластмасовими квітами і дротяними вінками та кошиками, яких доокруж кладовища, у ровах, навикидано повно...

У давнину цвинтар називали жальником. Після поховання відбувалася тризна: поховальний обід. Співали жалобні та величальні пісні, влаштовували великодні ігри. Родичі померлого вгощають старих, дітей і вбогих. Цей звичай – залишок давнього обряду жертвоприношення природі.

Усі ми – смертні. Добре, якщо людину пам’ятають і після її смерти. Поховальний обряд, помя́ники ("пóминки"), Проводи – це обряди пам’яти. Кладовисько називають обличчям живих, адже як ми доглядаємо могили, так говорять і про нас самих. Українці здавна шанували могили своїх предків, бо в них – наша історія і пам’ять роду, а отже – народу. Могили предків – це святе для родини, роду і нації.

Відвідувати могили – давній народний звичай. Провідувати покійних родичів ідуть усі. Тому хоч раз на рік (а треба, за звичаєм, тричі) через будяки і кропиву, через кущаки, якими обросли могили, треба піти і висповідатися. Піти хоча б для того, аби прорвати бур’яни, прибрати могилу, посіяти квіти, приділити увагу, якої недодали дорогій людині за її життя. Помовчати в зажурі, посумувати і висповідатися, тими словами, які ляжуть на душу. Хоча б отак:

"Рідненькі мої дідуню! Я давно приходив до Вас, будь ласка, вибачте, якщо можете. Я цей рік жив не духовним життям, а більше тілесним: дбав про модний одяг, дорогі речі. Вибачте, що забув Вашу науку, Ваш мудрий життєвий досвід. Я не встиг записати від Вас давні пісні, мудрі Ваші прислів’я, цікаві перекази. Вибачте мені, дідуню, якщо ще чимось завинив перед світлою Вашою пам’яттю...".

Пам’ять роду – це не просто звичай. Кажуть, на Проводи всі померлі виходять до воріт кладовиська і виглядають, хто до них іде. А скільки їх марно чекає не один рік поспіль!.. Не настає для них Великдень. Тож задумаймося, чи щороку ми ходимо на могили померлих? Чи знаємо, де вони? Чи доглядаємо їх? Чи не заростають вони бур’янами нашого безпам’ятства, байдужости і забуття? Чи згадуємо їх у списках-пом’я́никах і в повсякденні? Адже все починається з пошани до своїх предків, роду і народу. Саме з тих невгласів, які забули стежку до рідних могил, і виростають варвари, які розкопують могили, глумляться над пам’яттю покійних. Чи бажає хтось подібного ставлення до власної могили?!.

Хай же з пам’яттю про покійних родичів живе і пам’ять про тих, за ким уже ніхто не заплаче, і про видатних українців. Згадуймо і їх цього дня! Тож хай свято Великої Лади (Орелі): Великдень, – яке почалося від Вербної неділі (по-давньому – Ладовиці), а завершується Проводами покійних (Радовицею, Радуницею), знаменує собою не лише воскресіння природи, торжество життя, а й Великий День духовного відродження й оновлення наших душ, рідних звичаїв і справжньої, української, України!
 

(Любов СЕРДУНИЧ)
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

Любов СЕРДУНИЧ Любов СЕРДУНИЧ 25 квітня 2017
* * *
Пласт-масові вінки
На різну вартість і різні смаки
Несуть і несуть
На Провідні кладовища.
Один перед одним
Хизуються… Чим?!
А могилам – ніде подіти очий!
О чóму вчите ви новітніх дітий?!
Як холодна пластМАСА –
Живої квіточки вище?!.
Так зворушує душу – до сліз! –
Коротенький там віршик!..
Не розчулиться серце
Від квіток дротяних,
Від пластмаси холодної…
Вже купи сміття із них!

…А мені все частіше
В пам’ятку –
Одвічна картинка
Щемка із дитинства:
Серце аж тисне! –
Мають крилами,
Білими рушниками,
З квітками, могили…
Ви, бабуню, їх сіяли, вишили –
Ви – живих квіточок заслужили.
Де душа ваша, людоньки?! –
Питаються мовчки могили.
(Любов СЕРДУНИЧ)
Любов СЕРДУНИЧ Любов СЕРДУНИЧ 22 квітня 2017
http://www.uamodna.com/articles/u-merezhu-vyklaly-arhivni-foto-svyatkuvannya-velykodnya-v-upa/?utm_source=daily&utm_medium=email&utm_campaign=20170422
"Брий": оповідання
2018 року оповідання "Брий" потрапило до короткого списку конкурсу МАТЕЛОТ - першого українського конкурсу морської прози імені Лисянського, організованого Антоном Санченком, порталом Літакцент і видавництвом ТЕМПОРА. Приємного читання!
Читати більше