Прості люди. Той, хто надихає на боротьбу

"Війна – вона не тільки там, де шугають ворожі кулі", - задумливо промовляє Іван Довбиш, житель села Власівка на Кіровоградщині.

Здається, крізь сотні кілометрів відчутно його втому. Немов бачу натруджені руки, у яких тремтить слухавка. Відчутно і його страх, що після важкого дня тої слухавки не втримає. Мені чомусь не дивно, що людина, яка поклала весь свій час на збір гуманітарної допомоги українському війську, виснажена фізично, не втрачає духу. Ось і зараз – телефонує, шукаючи нових шляхів до мети.

А мета, звісно, у Івана одна: перемога. "Друже, - запитую, - де береш сили?" А він, стиха хмикнувши, каже: "У вірі". От тут, напевно, і є корінь усього того, що голосно називається благодійністю. Пригадуються скептичні погляди й вислови знайомих, що нарікають на все і всіх. Виринають згадки про те, як чоловічок з пляшкою пива на якомусь із вокзалів (не згадаю, що то було за місто), гаркнув волонтерові зі скринькою: "На вас не напасешся! Де в мене ті гроші?" Постають перед очима обурені здирницькими тарифами земляки-підприємці, що часом відмовляються навіть глянути на лист від благодійного фонду. Їм би ненадовго з Іваном лишитися наодинці!

Пункт прийому гуманітарної допомоги, не знайшовши прийнятного за ціною приміщення, Іван обладнав просто у своєму гаражі. Люди знають, несуть, хто що може. Не було жодного разу, щоби частки від Власівки не було у вантажівці волонтерів, що вирушають на передову з Кіровоградщини.

 

Живучи в селі, відчуваючи на собі таке ж зубожіння, як і інші (а може, й більше), Іван Довбиш збирає допомоги військовим більше, ніж це вдається багатьом районним центрам.

"Дедалі важче стає вмотивувати людей поділитися частинкою статків. Вони перебувають нині у якійсь прострації: квитанції за комунальні послуги, світло й газ, мов отрутні змії, викликають огиду і жах", - ділиться Іван.

А потім, перемовчавши кілька секунд, бере інший, рішучіший тон. І знову, як то не дивно, здається, що бачу його сталевий погляд. "Але що ж тепер, здаватися? Дзуськи. Вистачить, що уже наші яценюки-порошенки так наздавалися, що й подумати страшно", - обурюється, і, без логічної паузи, без переходу, починає розповідати про свій день.

Спекотно було, каже. Але люди позносили картоплю, щоби передати на фронт, довелося перебирати. Допитується, коли вже буде машина від благодійного фонду. Є у нас такий, "Ветерани українсько-московської війни" називається. Ні, часу Іванові не шкода. І здоров’я. Чути в голосі, що шкода йому тих людей, які не можуть правильно визначити приорітети. Для нього все ясно: Україна має бути перша. Як і отой молоденький вояк, якого випровадив на фронт кілька місяців тому. А вже потім – власні потреби.

У Івана гарна здібність, про яку він, напевно, і не знає. Він кількома словами навіває такий шквал асоціацій, що вже за думками боюся пропустити щось важливе у його словах. Кадрами проносяться в свідомості розмови з метою запросити мешканців мого міста на той чи інший масовий захід патріотичного спрямування. Згадую оті кілька нахабних облич, які свердлили поглядом і дорікали в тому, що "якби не ваші майдани й марші, то й війни б не було". І ще кілька – ці з награною тугою і показною тривогою прикривалися власними городами-коровами-борщами.

А Іван би прийшов. Стовідсотково. Бо на таких, як він, і тримається надія на краще.

Є люди, які надихають на творчість. А побратим Іван надихає на боротьбу.

Довго-довго думаю після розмови з ним, і вже знаю, що завтра докладемо спільних зусиль, щоби створити вмотивоване оголошення про збір продуктів харчування і коштів для вояків. Впевнена, що відгукнуться на Іванів заклик не лише жителі його рідної Власівки.

Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Умови використання матеріалів сайту

Використання матеріалів можливе лише за умови активного гіперпосилання на UaModna ( див. Правила* ). Для генерації коду посилання натисніть на кнопку

Думки, позиції, уподобання та заклики, опубліковані на нашому сайті, є власністю авторів і можуть не співпадати з поглядами редакції uamodna.com

8 занедбаних місць на планеті, від яких стає моторошно
У світі багато занедбаних місць, і кожне з них має свою історію. Якісь місця вселяють страх, якісь – почуття захоплення. У статті ми зібрали для вас наймоторошніші місця на Землі, від яких перехоплює подих.
Читати більше
Хто вона: Найкрасивіша українка діаспори
Цього року участь в конкурсі краси Мiss Ukrainian Canada-2018 взяли понад 100 конкурсанток з усієї Канади. Уродженка з міста Дрогобич Львівської області, Юлія Щербан стала володаркою розкішної корони з тризубом.
Читати більше