Прокрастинація. What is it и зачем она нам?

Именно сегодня, именно сейчас прокрастинирую. Висячи всім єством на клавіатурі, як перед алтарем, чи з патрохами  занурившись в екран ґаджета, гортаючи нудотно — млосну стрічку дуже важливих новин, майже не чіпляючи поглядом жодну з них  довше, ніж на 2-3 секунди – бак і так забитий під верх, більше він не витримає.  Ще трошки і сміттячко висипеться на долівку, доведеться йти за віником, а це ж страх як далеко. Підтошнює. Від побаченого і з’їденого вкупі, віддаю пустотам рештки сили, гортаю гортаю автоматично, міцно сплю, заганяю цвях все глибше в стіну, а театр абсурду у свої нетрі – звивини, щоб тиснув на їх стінки зсередини. Бачу жарти, що колись здавались смішними, жалі і ниття, причини для гордості (з лапкАми чи без, як бажаєте), причини для хвилювання,  — більше, більше сміття в студію, будь ласка. Наша планета засипана ним уже предостатньо(або близько  того), а тепер приступимо до пустопорожніх , за своїм рівнем енергії, що ледве жевріє на денці, мозкових коробочок. Насипемо сміттячка і туди, а то ще , чого доброго, там зародиться і визріє щось путнє (ото вже слово, но нє?) Це передоз, детка. Ти знищуєш свою свідомість, а вона найцінніше, що в тебе є. Повільно, методично. Напиваєшся в хлам  і вкрай інформаційною залежністю, до «мене зараз вирве», і продовжуєш скролити сторінку. Добровільна самоінтоксикація. Спробуй згадати, в такий момент, хто ти і чого хочеш. Тобі не вдасться. Так діє сміття, витісняючи з тебе твою суть, the best of yours. Это конец, детка. Мы его теряем. Діаграма міняється.

RIP 

Вікіпедія каже, що прокрастинація – це схильність до постійного відкладання, навіть важливих і термінових справ, яка призводить до життєвих проблем і болючих психологічних ефектів. Я б ще додала – це зависання в режимі «мені так зручно» і «тут я в безпеці» , в режимі невіри в себе, глупої хандри, загублення своєї суті, сенсу розвиватися і робити будь-що взагалі. Це також і режим низьких вібрацій, все об одном. Це також нестача енергії, яку ми зливаємо на непотрібні нам, деструктивні речі, свідомо чи ні. Так мозок захищає нас від того, що ми називаємо помилками або невдачами, від нового досвіду, який так необхідний нашій душі.

А як часто ви зависаєте в таких станах? Впізнаєте себе чи пригадуєте? Чи знайоме вам це важке почуття хандри  з відкладанням життя на потім? Погодьтеся, воно повністю блокує творчість/процес творення, внутрішній підйом і натхненні стани. Найцікавіше те, що ми здатні управляти цими речами в собі, ловити себе кожен раз, коли хандра підкрадається зі спини, запитувати себе — що я роблю зараз? Навіщо я це роблю? І говорити — привіт! — усвідомленості, як найкращому другові і помічнику. Пульт управління тримаєте ви, допоки пам’ятаєте про нього. Всім добра і цвітіння! Нехай енергія творення  завжди тече всередині вас.

P.S.: ілюстрація виконана на картоні акрилом і зроблена пізніш дзеркальною, — дуже люблю симетрію  и ничего с этим не поделать, це вже вшито) Назва їй «Хандра» або ж «Who cares».