Прокляття роду

Григорій Ґалаґан, останній по чоловічій лінії зі старовинного козацько-старшинського роду, народився 15 серпня 1819 року в с. Сокиринцях Прилуцького повіту. Ґалаґан Григорій – шосте покоління Ґалаґанів. Кажуть, він спокутував прокляття роду за неправедне діло предка-засновника й поніс відповідальність за честь усього роду Ґалаґанів.
  Пращур Григорія, Гнат Ґалаґан ще при гетьмані Мазепі осадив компанійський Чигиринський полк, його козаки знали й довіряли. У 1709 році він з білим прапором пішов до запорозького ретраншементу під час бою з царським військом і запропонував братської крові православної не проливати, поклявся чесним хрестом, образом Богоматері, що всім буде прощення. Коли козаки склали зброю, московити просто покосили близько 300 старшин і козаків. За це Гнат Ґалаґан отримав від Петра І шаблю й посаду полковника чигиринського (1709-1714), а потім прилуцького полковника замість Дмитра Горленка (1714-1736), а царський гетьман Скоропадський віддав у 1716 р. Сокиринці. У 1716 р. Гнат скупив у селі Дігтярах ґрунти та двори козаків і селян.

Батько нашого героя – великий дідич на Полтавщині та Чернігівщині. Хатнім вихователем Григорія Ґалаґана був ад’юнкт математики Петербурзького університету Федір Чижів, який цікавився художньою літературою, перекладав російською "Історію європейських літератур ХV – ХVІ століть", пізніше будував залізниці, заробив капітал і заповів його технічному училищу в Костромі, звідки він родом.
  У 1840 р. Григорій Ґалаґан закінчив юридичний факультет Петербурзького університету, три роки служив у Чернігівській палаті державного майна. У 1843 році був неврожай і Ґалаґан роздавав селянам хліб і гроші; його послідовний захист прав селянства спричинив чимало конфліктів із місцевими поміщиками. 1848 – 1851 – його обрали предводителем дворянства Борзненського повіту. 1851 – 1852 – "совісний суддя Чернігівської губернії", Галаган був членом заснованої в Києві в 1859 році організації української інтелігенції "Громада".

Григорій Ґалаґан матеріально підтримував журнал "Киевская Старина". Був одним з засновників бібліотеки, яка нині відома як Національна парламентська бібліотека України. Григорій Ґалаґан особисто знайомий з Шевченком, Кулішем, Максимовичем, Антоновичем, листувався з Бодянським, Метлинським, Рігельманом, Далем.
  Саме в Сокиринцях Т. Шевченко й П. Куліш заприятелювали із бандуристом Остапом Вересаєм (завдяки записам П. Куліша зберігся його репертуар). П. Куліш проникливо охарактеризував українську світоглядну позицію Г. Ґалаґана: "Ґалаґан сильно проголошує на користь національності".

Григорій Петрович у 1847-му одружився із дочкою тайного радника Василя Кочубея – Катериною, яка теж володіла великою кількістю землі й кріпаками. З осені до квітня Ґалаґани мешкали в Києві, у власному будинку, побудованому архітектором І. Штромом на розі Хрещатика і Мартинівської (тепер Прорізна). Влітку жили вони в с. Сокиринці повіту Полтавської губернії, де 15 липня 1853 року народився їхній єдиний син Павло.
  Батьки вирішили виховати Павлуся українцем. До хлопчика приставили няньку з простих селян, він носив національний одяг, до 5 років говорив тільки українською.

27 квітня 1869 р. в сім’ї Григорія Павловича трапилося горе: раптово захворів і помер від тифу 16-річний син — Павло і Сокиринці з місця веселощів перетворилися на прихисток смутку.



Щоб син жив у інших і для інших, батьки обрали власний шлях. Григорій Ґалаґан продав 8 тисяч десятин землі в Полтавській та Чернігівській губерніях на суму 275 тисяч рублів, пожертвував на фонд навчального закладу мільйон рублів і придбав 2 будинки на Фундуклеївській, 11 і кілька флігелів. Галаган розробив статут, що визначив: мета колегії — "готувати молодих людей до університету"; "повинні прийматися хлопці з недостатніми матеріальними засобами, різних станів, але обов’язково православного віросповідання". Викладачі колегії – професори університету, найкращі вчителі гімназій: чл.-кор. Петербурзької АН Павло Житецький; художники-академіки Олександр Мурашко та Микола Пимоненко, поет І. Аненський, П. Чубинський.
  Учбовий заклад мав природничий кабінет, фізичну лабораторію, музичний клас, багату бібліотеку. Кількість учнів спочатку була 16, потім 67, коштом Галагана утримувалося 29-31 учнів.

У колегії двічі бував Іван Франко, працював у бібліотеці, у домашній церкві Іван Якович вінчався з Ольгою Хорунжинською, чоловік сестри якої Єлисей Тригубов був викладачем колегії.

Зразковий навчально-виховний заклад проіснував за рахунок засобів однієї сім’ї майже 50 років, дав можливість одержати освіту майже 150 дітям незаможних батьків. Серед випускників колегії:

Агатангел Кримський – вчений-енциклопедист, поліглот, поет;
Володимир Липський закінчив колегію з золотою медаллю. Досліджуючи природу Середньої Азії, відкрив у Каратегині льодовик і назвав його ім’ям Ґалаґана;
Нестор Котляревський – історик, академік Петербурзької АН, директор Пушкінського музею;
Володимир Грабар – правник-міжнародник;
Дмитро Петрушевський – історик Західної Європи;
Михайло Калинович – мовознавець;
Михайло Драй-Хмара, Павло Филипович, Костюк, Лівицький.

Щорічно, 27 квітня, в день смерті Павла, Ґалаґан був присутній на урочистому акті й молебні в домовій церкві. Тяжко хворий Григорій Павлович залишив заповіт, що підтвердив всі матеріальні права колегії. Опікункою він призначив свою дружину Катерину Василівну Кочубей-Ґалаґан. Григорій Павлович помер 25 вересня 1888 року в родовому маєтку в селі Сокиринці Прилуцького повіту Полтавськой губернії.

Г. Ґалаґан підтримував діячів української культури, зокрема художників-українців, які навчалися в Римі, створивши на основі їхніх картин свою славнозвісну мистецьку колекцію.
  Окрасою колекції був шедевр Шевченкового приятеля Івана Соколова, який навчався в Італії, — "Дівчата ворожать уночі проти Івана Купала".

Картина спершу зберігалася в Прилуцькому краєзнавчому музеї, потім передана до Чернігівської картинної галереї, 2003–2004 рр. експонувалася в приміщенні Адміністрації Президента, а у 2007 р. опинилась у приміщенні Українського дому в Києві на виставці раритетів із приватних зібрань як власність Петра і Марини Порошенків…

Г. Ґалаґан спокутував гріх свого роду.

А сучасні меценати в Україні? Чи не про них слова О. Ольжича:

"Якщо будете так воювати, України не бачити вам"?