Слово о збуренії пекла, єгда Христос, од мертвих вставши, пекло збурив" – великодня ("пасійна") драма, знайдена і вперше опублікована
І.Франком, зображає містеріальні події, пов’язані з розп’яттям і воскресінням Христа. І. Франко датує її першою половиною XVII ст. і відзначає, що п'єса ця "замітна своєю мовою і своїм віршовим розміром"; "вона написана мовою майже чисто народною і розміром, подібним до розміру козацьких дум"; оригінальністю теми вона відрізняється "від усіх відомих нам західноєвропейських, а в тім числі й польських пасійних драм".
Дія відбувається на чотирьох сценах, глядач знаходиться в середині "квадрату", тобто фактично оточений "Пеклом". До автентичного тексту п'єси додалися інтермедії та історія про Юду. Самі пекельні мешканці виписані автором досить гумористично, щоби підкреслити їх неспроможність перешкодити головній події - сходження Ісуса Христа в Пекло та звільнення всіх праведників. Однак це "опускання" високого в "низьке" не позбавляє виставу духовного звучання, адже за всім стоїть серйозна і важлива для людини того часу християнська думка.
На початку XVII століття зароджується
українська драматургія. Розквіт шкільної драми припадає на 70-ті роки XVII — першу половину XVIII ст. Отже, український театр цілком походить з барокової драми.
У більшості вистав шкільного театру пропагується головна учительна книга — Біблія, тим більше — у містеріях, міраклях і мораліте.
Бароко — відкритий тип культури, тобто має великий ступінь свободи, розкутості щодо форми і змісту. Це стосується і ставлення до священних текстів: допускається приховане цитування, натяки, символи тощо або неточне відтворення, себто не цілковитий повтор.
Прикладом може слугувати "Слово о збуренню пекла". Цей великодній спектакль має складну конструкцію. Муки Христа, його смерть не показані глядачам. Вони лише чують про них з вуст інших дійових осіб — Люцифера та Аду, які, знаючи про зішестя Христа до пекла з метою порятунку праведників, зайняли оборонні позиції, обмірковують план бою. Люцифер збудував свою столицю — пекло, має вірних слуг, яких більше, ніж апостолів у Христа. І все ж Ад боїться, а Люцифер не тільки його заспокоює, а й докоряє за боягузтво.
Пекельні сили зводять штучну браму, вішають залізні ланцюги тощо — абсолютно смішні в своїй конкретності речі, адже, як розуміють глядачі, все це нічого не означає для їх суперника. Так абстрактна боротьба добра і зла переходить у план "реального", а тому й комічного двобою. Однак це "опускання" високого в "низьке" не позбавляє виставу духовного звучання, адже за всім стоїть серйозна і важлива для людини того часу християнська думка. Таке переведення біблійних текстів на мову сцени не було українським винаходом, однак воно з'єднало з європейським мистецтвом, стало важливою ознакою її бароковості.
www.facebook.com/events/424987524369215
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
