Так цікаво влаштоване життя. Воно дарує нам дорогоцінні моменти, проведені з рідними, справжніми друзями, тимчасовими перехожими, людьми, які повинні нас чомусь навчити чи залишити назавжди слід у душі.
Так ось, слова. Якщо ви маєте, що сказати, то кажіть. Говоріть саме те, що відчуваєте, саме тоді, коли хочете. І, найголовніше, саме тим людям, які, швидше за все, чекають цього від вас. Тому що, вони так можуть ніколи і не дізнатися про ваші справжні наміри, почуття чи емоції.
Чомусь всі намагаються бути стриманими, не показують те, що насправді відчувають. Це досить неправильно - постійно боятися, що тебе неправильно зрозуміють, боятися здатися дурним. Оскільки кожна зустріч – це шанс стати щасливішим і зробити щасливою іншу, таку дорогу тобі людину. І потім безкінечно і надзвичайно шкода той час і ті можливості, коли ти міг щось сказати, зробити, а тепер вже пізно.
Так, ніхто не може запевнити вас на всі сто відсотків, що якщо ви зробите перший крок, то він буде правильним, але якщо не спробувати шоколаду, то як знати чи він гіркий, чи солодкий.
Краще зробити і знати, що ви хоча б спробували, аніж не зробити і шкодувати. А після всього не можеш підняти слухавку, набрати знайомий номер чи просто надіслати смс. Бо тебе там вже не чекають. А, можливо, людини вже і нема. Можливо це гордість, чи, як то кажуть, самолюбство, що "не можу я зробити перший крок", "це має робити хлопець/дівчина", "а я перший подзвонив" чи "вона має сама передзвонити". А час іде…. і залишається з тобою тільки ця гордість і самолюбство. І тепер просто не знаєш, як жити далі….. :(
Так ось, дорогі люди, не втрачайте можливості говорити з тими, хто вам небайдужий. Слова дуже багато означають. Не бійтеся.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.
