Про вагон метро, павуків-птахоїдів і вільну людину

Свобода варта того, щоб за неї боротися, — так вважала Агата Крісті. Проте скільки людей здатні на це? Перш ніж написати цю статтю, я довго не могла обрати тему, думала про дієти, моду, такі, здавалося б, важливі дівчачі речі, але одна поїздка в метро змінила напрямок моїх думок. Я вирішила написати про свободу. Це не менш важлива річ, аніж новий тренд у манікюрі або рецепт смачнючого салатика. Втім, важко зрозуміти справжнє значення цього слова. Зізнаюсь, для мене це щось на зразок квантової механіки: знаю, що таке є, але, як ним користуватися, не зрозуміло.

"Свобода — це юридична можливість людини поводитися відповідно до своїх волевиявлень, тобто робити все, що забажається, але тільки те, що не заборонене законом і не спричиняє невиправданої шкоди правам і свободі інших людей" — ось яке визначення дає нам всемогутня Вікіпедія, яка, кажуть, все знає. Начебто все просто, але як часто ти відчуваєш себе по-справжньому вільним? Як уявляєш собі дійсно вільну людину? Як на мене, вільна людина — та, яка не боїться. Не в сенсі не боїться стрибнути з парашутом або не має фобії перед гігантськими павуками-птахоїдами. Вона не боїться бути собою. Трохи пафосно прозвучало, чи не так? Зараз поясню, бути собою — це дозволити собі вчинити саме так, як вважаєш за потрібне ти, дати волю емоціям: реготати, якщо смішно, і плакати, коли сумно; не соромитися своєї зовнішності, не намагатися загнати себе в стереотипи: чи то бабусі біля під’їзду, чи величезна косметична компанія, яка вирішує, що сьогодні в моді довге леопардове волосся і накладні носи. Бути собою — це дати собі право.

Тож бути вільною — це дати собі право не боятися поставити запитання, відповісти те, що думаєш, одягти те, що зручно, окреслити свої кордони і сказати «ні» людині, з якою не хочеш проводити час, начальнику, що вимагає працювати понаднормово, не побоятися відстояти свої права, дати відсіч тому, хто намагається ображати, проводити вільний час, як заманеться. Кохати того, до кого лежить душа, не звертаючи уваги на осуд суспільства, це не боятися бути попереду всіх, не боятися встати і піти, коли не цікаво, не боятися відпускати людей і знайомитися з новим, не боятися сказати «щось не те», не боятися хотіти більшого!

Ніби, з трактуванням слова розібралася, а тепер про те, чому ідея свободи прийшла до мене в метро. Я їхала на якусь важливу зустріч, а в вагоні страшенно смерділо, не знаю, що там трапилося, чи хтось перевозив труп, чи забув пакет зі сміттям. Але в мене був вибір: або й надалі насолоджуватися ароматами зовсім не весняного лісу, або перейти в інший вагон. Тобто в цей момент я мала повну свободу вибору і дій. Як наслідок, свобода — не лише право на  самовираження, а й можливість зробити якийсь вибір, тобто ти сама обираєш, бути вільною чи ні. І найголовніше, – що саме для тебе означає свобода, байдуже, чи це буде фінансова незалежність, стосунки або кинути нудну роботу і поселитися в монастирі на Тибеті, бо це твоє власне бачення.

Якщо для себе ти вирішила стати вільною, то, мабуть, потрібно віднайти той самий чарівний рецепт, який дасть змогу відчути присмак свободи. І вже тут виникає проблема: скільки б я не старалася, не змогла вивести аксіому чи єдину формулу, в яку можна було б підставити життя, звести в квадрат, розділити на "шоколадка + шампанське" й отримати невідомий х. Усе набагато складніше, навіть важче, ніж рівняння Нав’є-Стокса виходить. Хтось говорить, що треба стримуватися від пристрастей, хтось радить стати самостійним і незалежним, але ось до чого прийшла я: наша свобода живе всередині нас, може, десь на рівні лімбічної системи, може, у душі, але вона залишилася там з незапам’ятних часів. Треба лише розбудити її, дозволити собі бути вільною, переконати головний мозок, який, як відомо, сприйнятливий до різних установок, що віднині твоє життя у твоїх руках. Чула про рабську психологію? Так от позбудься її, візьми на себе відповідальність за свою долю, вчинки;, самовдосконалюйся. Хоч,а якщо ти читаєш цю статтю, я впевнена, ти вже це робиш, позбудься нарешті страху, адже він живе лише у твоїй голові, він такий же нереальний, як принц на білому «Порше», який забере до казки і годуватиме сушами.

А взагалі не заморочуйся, свобода – як вагон метро: ніби смердить, але мені тут залишилося проїхати дві станції; і людей багато, і я тут вже місце нагріла, а в іншому вагоні, мабуть, стояти прийдеться, і щось мені виходити ліньки.           

Зображення: pinterest.com