Про свідків Епох

Більшість авангардистських проектів пролежали в архівах з 30-х до Холодної війни. Потім їх почали знову перезапускати, скажімо, в архітектурі та фільмах. Деякі з наших будинків, особливо в приміській зоні та індустріальних районах, – це точна копія лабораторій комунізму Мельнікова чи Ґінсбурга. 

Факт наступний.

Радянський Союз промивав мозок людей з новою силою в 1970-х і пізніше. Ми і наші батьки програмовані комуністичним простором: нічийним, але контрольованим. Місце, яке треба швидко перебігти. Ніяких вам паркінгів. Тільки мости й торгові центри. Жріть і сріть, потім приберуть. (Потім комунізм або смерть.) Кіоски. Машини на тротуарах. Розбиті дороги. Плану нема. На поверхню випливають ті, у кого голова як поплавок. 

Яку ідеологію можна сформулювати в такому місці, на нічийному місці? Не у Чернівцях чи Івано-Франківську, скажімо. Там якесь інше почуття. Індустріальна Україна – тобто Україна, яку забудовували в комуністичні часи – сама перетворилася на комунальну квартиру. Усі такі різні, чужі одне одному, хоча живуть плече-в-плече. Тільки не шпигують більше, бо нема кому поскаржитись. Інакше доносили б і зараз.

Куди має піти Грегор Замза, якщо йому не по собі в його квартирі в Дніпропетровську, а всі кажуть, що він зажрався. І що дай Порошенко, аби кожний так жив. 

Але до чого я все це веду?

Стоп.

Не так.

Йдеться про зовсім інше:

Молодий міліціонер Ч. відпиває в темному провулку трохи пепсі-коли. У іншій руці він тримає пістолет. "Ах, як інколи гарно бути собою."

Він відчуває погляд з вікна хрущовки. З цієї відстані він може пристрелити допитливого діда. "Чо дивишся гад? Я ж не голий". Він махає своїм пістолетом, мовляв, "йди звідси". А дід, із проковтнутим переляком, іде назад з балкона у кімнату. А в кімнаті тепло - на вулиці тільки початок весни. Він вмикає свій телевізор, на автоматизмі. Його худі ноги випрямляються на старому дивані. Руки за голову. 

Свідок Епохи.

Serhii Tereshchenko