Мірослав Влеклий. Ґарет Джонс. Людина, яка забагато знала. – Л.: Човен, 2020

Ця історія присвячена британському журналісту Ґарету Джонсу (1905–1935), який першим розповів західному світу правду про Голодомор в Україні 1932–1933 років. Слід додати, що фільм Агнешки Голланд не пов’язаний з книжкою, це автономні продукти. З одного боку, автор книги - польський репортер і письменник - створив репортаж-реконструкцію подорожі до Радянського Союзу в 1930-х роках головного героя. З іншого боку, це докладна та драматична біографія Ґарета Джонса, якого за опубліковані тексти про «комуністичний рай» цькували деякі корумповані західні журналісти, а через декілька років він помер за достатньо загадкових обставин. «Повільний потяг із твердими лавами зупиняється на кожній малій станції, - розпочинається герой свою розповідь. - На одній із них до Ґарета підходить якийсь чоловік і шепоче німецькою: «Скажи їм у Англії, що нам немає чого їсти і ми починаємо пухнути з голоду». Через кілька станцій, коли поїзд наближається до України, приблизно за 70 кілометрів від Харкова — можемо здогадуватися, що неподалік Білгорода, тоді приблизно тридцятитисячного містечка — Ґарет бере рюкзак і несподівано виходить із поїзда. «Будь обережний, українці у відчаї», — чує він ще одне застереження, цього разу на прощання від молодого комуніста. Якщо люди дізнаються, що в наплічнику хліб, то одразу ж його вкрадуть».

Пітер Померанцев. Це не пропаганда. Подорож на війну проти реальності. – К.: Yakaboo Publishing, 2020

Історія якраз про пропаганду, яку, справді, іноді важко помітити у нашому житті, де ані на мить не вщухає інформаційна війна. Крізь призму родинної історії, автор книжки – син відомого поета-дисидента Ігоря Померанцева – розповідає про те, як це робилося і робиться зараз. «Ми живемо у світі оскаженілого масового намовляння, де засоби маніпуляції плодяться і розмножуються, у світі тарґетованої реклами, психологічних атак, хаків, ботів, вірувань, замаскованих під факти, глибинних фейків, фейкових новин, ІДІЛу, Путіна, тролів, Трампа…Ця книжка вивчає цю руїну, шукає, які проблиски сенсу можна ще врятувати, підіймаючи із сирих закутків інтернету, де тролі знущаються зі своїх жертв, проходячи крізь зарості над поверхнею історій, які є суттю наших суспільств, і зрештою намагаючись зрозуміти, як ми визначаємо себе».

Джоді Кантор, Меґан Туей. Вона розповіла. Викриття сексуального насильства і становлення руху #MeToo. – К.: Yakaboo Publishing, 2020

Шокуюче розслідування двох журналісток Джоді Кантор і Меґан Туей сколихнуло не лише Голлівуд, а й увесь світ, ніби відкрило скриньку Пандори — жінки, які десятиліттями мовчали про свої травматичні історії, тепер відверто заговорили. Вони відкрилися світові заради інших жінок, для убезпечення майбутніх поколінь та для себе. Так постав рух #MeToo. Це розповідь про сексуальні злочини, скоєні відомим голлівудським продюсером Гарві Вайнштайном, про жорстоке ставлення президента Доналда Трампа до жінок і про публічне обвинувачення судді Верховного суду США Бретта Кавано в сексуальному насильстві. Авторки збирали інформацію протягом трьох років, провели сотні інтерв’ю, які записували від Лондона до Пало-Альто. Усе це підкріплено стенограмами розмов, листами й іншими оригінальними документами. Журналістки отримали за це розслідування Пулітцерівську премію у категорії «Служіння суспільству».

Георгий Почепцов. СССР: страна, созданная пропагандой. – Х.: Фолио, 2019

У світі сучасних комунікацій та програмування людська пам'ять зберігає з минулого тільки те, що їй «наказують» зберігати технологи із сьогодення. І головна роль тут належить пропаганді і метапропаганде. Своїх вершин в ефективності і масштабності пропаганда досягає в сталінському СРСР, гітлерівської Німеччини і путінської Росії. Ці три пропагандистські машини мають загальні риси і відмінні риси. Але тільки радянська пропаганда мала міцну наукову (нехай навіть навколонаукових або псевдонаукову) основу у вигляді комуністичних ідей, що надавало їй певну респектабельність. Про це, а також про створення радянської та пострадянської реальності за допомогою контролю комунікацій, про функціонування радянської системи і багато іншого розповідається в цій книзі. «Мы забываем свои прошлые периоды истории, из-за этого вскоре их можно будет изучать почти как Древний Рим, - нагадує автор. - Человеческая память хранит из прошлого только то, что ей подсказыва-ют из настоящего.Интересно то, что Советский Союз пользовался дворянской и дореволюционной литературой как своей собственной, хотя это была литература свергнутой им эпохи. Точно так же и пост-советское пространство пользуется литературой и искусством советского времени. И только частично все это можно пояснить инерционностью изменений в этой сфере».

Дмитро Кулеба. Війна за реальність. Як перемагати у світі фейків, правд і спільнот. – К.: Книголав, 2019

Ця книжка - справжній посібник з захисту персональних даних, розвитку критичного мислення та протидії маніпуляціям в епоху масової інтернетизації та діджиталізації. Основним поштовхом до її написання була анексія Криму та початок збройної агресії зі сторони Росії, адже брехня та маніпуляції, які поширюються за допомогою інтернету стали невід’ємною частиною цієї війни. Орієнтуючись на приклади з України, інших країн та досвід компаній, автор проаналізував, як відбувається війна за реальність та виокремив п’ять правил, які допоможуть у ній перемогти. «Телебачення, соцмережі, онлайн-платформи і спільноти, реклама, блогери, фейки і декілька версій правди на будь-яку тему – все це оточує кожного з нас щохвилини, - нагадує він. - З усіх боків різні сили воюють за те, щоб вплинути на наше сприйняття реальності та схилити нас на свій бік. Ми й самі постійно, іноді несвідомо, воюємо. Книжка саме про те, як перемагати у цій війні за реальність. Читайте, якщо хочете знайти точку опори у вселенському інформаційному потопі, зрозуміти, як налаштована машина комунікативної війни і не дозволяти іншим маніпулювати вашими емоціями, переконаннями і вибором».