Урбаністичне середовище - унікальне і неповторне в кожній країні та місті. Воно, з одного боку, відображає історію, традиції і менталітет, з іншого - нові суспільні відносини. Як саме? Кілька особистих спостережень з Індії, Німеччини, України.
Коли я приїхала на навчання до Німеччини, довелося кілька днів побути насамоті. Чужа країна, всі рідні далеко. Та було легко звикнути до нового середовища. Місто здавалося дуже привітним: кожна вуличка була комфортною і приємною, а подорож міським транспортом - казково зручною. З часом багатьох речей вже не помічаєш, а комусь така організованість може здатися навіть недоречною - мовляв, навіщо підстригати кожну гілочку в парку й травинку у подвір'ї, не залишаючи жодного шансу дикій природі. Та все ж і кілька років по тому це місто дарувало відчуття свята: під час прогулянки, велоподорожі, за чашкою кави у найближчому кафе.
Вдома, в Україні, на мене чекали рідні і друзі, я завжди була рада знову їх бачити. Водночас було щоразу важче зивкати до знайомих міських пейзажів. Розбиті дороги, невиразні будинки, незручний транспорт - лише частина проблеми. Хоч місто має гарну природу і багато простору - а цього, власне, інколи бракує у Старій Європі, - в цілому важко назвати міське середовище зручним і комфортним. Навіть мій улюблений Київ, здалося, щось втратив: колись великі площі заполонили МАФи, де мені продавали чомусь винятково прострочені кефіри, а будівництво швидко почало змінювати обличчя міста.
А потім я
поїхала в Індію. Перше враження - як тебе зустрічає місто - змусило пережити культурний шок. Так, саме місто, бо люди тут дуже привітні та гостинні. Але те, в якому середовищі вони живуть і як вони його облаштовують, справляє глибоке враження. В цілому відкритий простір відсутній як такий. І справа не у перенаселенні чи бідності (варто лише поглянути на маєтки заможних індійців!), а в організації. Є будинки, храми, відгороджені парки, що працюють лиш кілька годин на день, басейни і ресторани, надсучасні наукові центри і численні кінотеатри, а ось місця для прогулянок, відкритих парків, площ - фактично немає. Навіть на дорогах відсутні тротуари, а пішоходи зливаються із рухом транспорту.
Три різні країни, три міста, три історії. Про що вони говорять? В Німеччині міське середовище зручне і привітне, відображає гнучкість суспільних відосин і уважне ставлення до людини - це, насамперед, продуманий план міста, зручний транспорт і сприятливе зонування простору. Розподіл між містом і селом, престижними і не дуже районами не впадає в око. В Індії ж усе навпаки. Закриті приміщення і території - парки, клуби, створені ще в часи колонізації - уособлюють і відносну закритість суспільства, відголоски кастової системи й жорсткі рамки суспільних прошарків, а різниця між престижними районами та бідними говорить сама за себе. Про це свідчить і відсутність тротуарів на дорогах. Бо пішохід, як правило, людина небагата, не має власного транспорту і не може дозволити собі таксі, її комфорт мало кого цікавить. Натомість особливого значення набуває для індійців особистий простір, а саме великий будинок чи багатокімнатна квартира, де індійці часто живуть сім'ями, нерідко з прислугою. Сім'я - головне для індійців, а тому будинок - це і помешкання, і кабінет, і місце, де велика родина проводить найбільше часу. Це в прямому і переносному сенсі особистий храм: в багатьох індійських квартирах існує невеличка кімнатка, міні-храм, де індуїсти моляться і проводять ритуали.
Частково це може пояснити історія. Філософія західних і східних цивілізацій розвивалась у різних напрямках. Східна філософьска думка зосереджена на внутрішньому світі людини, а тому там набули розвитку духовні практики (зокрема, й така популярна на заході йога). На заході ж філософія дала поштовх науковій думці та технічному прогресу, тобто сприяла освоєнню навколишнього світу, його зміні та підпорядкуванню, а це потребує як суспільної взаємодії, так і відповідної організації спільного простору. Наприклад, римляни будували форуми, де проводилися суспільні обговорення. Кожне місто має площу чи велику центральну вулицю, де проводяться урочистості та зібрання. Багато індійських міст фактично не мають такого центру. Нерідко центром слугує великий храм.
Що ж до України, то ми, напевно, десь посереднині, між віче на княжому подвір'ї та хатою, що "скраю"; де намішано багато раціонального та іраціонального зі сходу та заходу, де весь час іде боротьба - за кожен метр у центрі Києва, між прихильниками МАФів та еко-архітектури, між інтересами забудовників та історичною пам'яттю, чи просто здоровим глуздом. І цей процес дуже неоднорідний, в кожному куточку країни він пульсує по-різному. А тим часом у моїх рідних Сумах почали будуватися нові дороги, стало (якщо прижмурити очі) значно чистіше, а тітка після тривалих суперечок змусила комунальників обгородити дитячу площадку біля її п'ятиповерхівки, щоб там не паркувалися водії-нахаби.
Бо місто говорить не лише про минуле, а й про людей, що тут живуть.
Якщо ви помітили помилку чи неточність, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.