Про півня на ім’я Жан і козу Валькірію

Ця чудова збірка казкових історій, видана в «Ранку» та ілюстрована Оленою Железняк – перша книжечка сучасної української казкарки і педагогині Монтессорі, що пише під псевдонім Алекса Мовленко. Та її казки знають, люблять і слухають, зокрема на ютуб-каналі авторки, вже багато-багато дітлахів. Героями казок, серед яких зокрема історії  «Про пса Альфредо», «Кіт і порохотяг», «Півень на ім’я Жан», «Зірочка Номер Два і місячні роги», «Соковита трава на пагорбі», «Сила мистецтва» та інші, стали звірі і птахи – звичні домашні й екзотичні, та всі вони кмітливі, вигадливі, сміливі й волелюбні! Вони вчаться дружити, захищати й відстоювати себе (навіть пагорб не дозволив козам з’їсти свого чуба!), здійснювати мрії й добиватися свого (хай навіть доводиться дзьобом набирати номер, щоб замовити піцу) і просто насолоджуватися життям. Яке, додамо, різниться від казкового, тому нашим героям іноді доводиться це пояснювати.

«— Це я розумію, — кіт схилив набік голову. — Але хіба ви не чули про будильник? — Про що? — перепитав Жан. — Будильник. То такий спеціальний пристрій, щоб будити всякого, коли кому треба, — пояснив кіт. — Тепер навіть у кожному телефоні є такий будильник. Можна завести його на будь-який час. — І що, геть в усіх-усіх є такі будильники? — розгубився Жан. — Навіть у нас в селі? — Ну звичайно, — сказав кіт, — ми ж не в доісторичні часи живемо. У всіх є в телефоні будильник. На півня було шкода дивитися. — То що… — сумно спитав він, — я більше й не потрібен? Коту стало трошки ніяково, й він вирішив розрадити Жана хоч чимось: — Не кажіть так, — промовив він до півня. — Я особисто думаю, що ви дуже корисний птах. — Невже? — похмуро спитав Жан. — Саме так! По-перше, ви дуже потрібні вашим курям! Ким ще вони будуть так захоплюватися, якщо вас не буде? — Ну, — Жан трохи подумав, — напевно, ви маєте рацію. Кури — вони такі, їх пильнувати треба. Кожного разу намагаються якусь дурню утнути. Хтось має ж ними керувати. — Повністю з вами згоден! — підхопив кіт. — По-друге, без вас курчат нізащо не буде. Це я по телевізору бачив!».

Або історія про той самий пагорб разом із козою Валькірією із назви цієї книжки. «Не гаючи часу, поки пагорб не передумав, обидві кози заходилися обережно обгризати траву на вказаних місцях. А Валькірія навіть вигризла пагорбу на боках візерунок «вишиванка». Коли справу було зроблено, пагорб швиденько збігав до річки, щоб помилуватися на нову зачіску. Результат йому страшенно сподобався. – Я тепер наймодніший пагорб на всю округу! А чи робитимете ви мені зачіски й надалі, коли трава знову відросте? – Із задоволенням! – обидві кози одночасно облизнулися. Пагорб зрадів і побіг хизуватися новою зачіскою перед іншими пагорбами. Ромашка і Валькірія довго дивилися йому вслід. Потім Ромашка спитала у Вальки: – А ти мене навчиш «вишиванку» вигризати? – Чому б ні? Навчу. «Хоч би трава на ньому швидше відростала, бо вельми смачна!» – подумали обидві кози й пішли собі пастися далі».

Алекса Мовленко. Коза Валькірія та пагорб із чубчиком. – Х.: Ранок, 2025