Про Назара Гончара (Михайловича)

ПРО НАЗАРА ГОНЧАРА (МИХАЙЛОВИЧА)
 
Та, бігме! Є, Вам кажу, що згадувати! Я от знав його ще безбородьком. Він ще спудеював на філолога у Львівському універі. Представив його тоді у малій заньківчанській залі на читаннях молодих галицьких поетів-авангардистів мій добрий друзяка та також екстраординарний поет – С.А.Д. (Сергій Дмитровський). Але Назар вже й тоді був певним гіпстером та із якоюсь власною приблазненною хтивістю носив досить довгасте, майже до рамен, легеньке волосся. Силю себе, бо так й хочу його знов назвати – Назарчиком! Крадькома та мовчазно рухався завжди, ніби грав у щось. Ніколи не казав відразу. Думав й додумував. Dubia – нібито так…
     
Пильнуємо ж!... Будьмо уважні!

СТОРОННІЙ

Автору письмен та перформеру гепенінгів.
 
                   Назару Михайловичу ГОНЧАРУ –
                             поетові від Бога нашого
 
                                  Fortuna belli*
                             
так… так… так…
щоб усіх запевнити – щоб усіх… крім…
не казав далі
 
поки тримав себе ув'язненим у своїх думках
вирішував – певно
 
ЯК БУТИ?
ЯК?...
 
знав що ті лячні забубонілі муляючі слова
знайдуть та привітають його тільки уночі
коли її чверть – вже позаду
а інші ще на чатах
 
кепські намовляння
 
25 вересня 2017
______________________
* – Доля перемагає (лат.)

Михал Влад