Про Миколу Мозгового

Я просто наведу зараз тут Його слова – про саме святе, вічне і незрівнянне, що є у нашому мінливому житті, серед завзятої метушні за запаморочення сьогодення. От вони: "Так будь вовік, благословенна, Мамо… Твоя любов вчить, як у світі жить!". Та й – годі!

A CAPPELLA*

            Миколі Петровичу МОЗГОВОМУ
                             
Не таке вже й довгасте – це Літо!
Цвіркіт птаха та шепіт в пітьмі.
Комарів – дзигар несамовитий
Дзеленчить, наче хоче крові.
 
Хтось на лавочці в пустощах мріє,
Знов на Сарнов – іде товарняк.
Ніч вгамовує хист буревіїв,
Тільки я – не вколишусь ніяк.
 
Цей протяжливий голос лунає,
Лине з пам'яті снів… Звіддаля!
Хто ж про матір – так серцем згадає,
Чарівного додавши зілля?
 
Хто нам знов натякне обережно
Про мінливість тих хмар… Небокрай…
Та по-батьківськи гурт застереже,
Щоб – раділи й кохали – в розмай!
 
Що за співи тут й досі лунають?
Чути голос далекий – з-за хмар!
Це там янголи гімни співають,
У ті співи – домішують чар…
 
Непомітно заплющую очі,
Ген злітаю – в колисці бажань.
Це Миколо!... Напевне, так хоче,
Щоб на ранок здалося – як жарт!
 
08 липня 2017
___________________________________
* – спів чистим голосом, без підтримки
супроводжуючими інструментами (італ.)
 
Михал Влад