Правильна книга

Ірен Роздобудько. Одного разу…
 
Ця книжка відрізняється від усіх інших, написаних популярною письменницею. Це, так би мовити, автобіографія Ірен Роздобудько, викладена популярно. Не треба ховатися за своїх літературних героїв, коли мало не в кожному можна вгадати самого автора.

Письменниця пише, що "ця книжка для тих, хто ні в чому не боїться бути відвертим".

З цього приводу Нобелівський лауреат з літератури Чеслав Мілош писав у своїй книзі "Родинна Європа": "У цій книжці я розповідаю про себе, однак це не сповідь. Питання щирості, як відомо, складне. Автори розмаїтих автобіографій і сповідей багато брешуть, свідомо чи не свідомо, і першість тут належить Руссо, який брехав нахабно. У ХХ сторіччі з’явилася мода на публічні сповіді, де не опускають жодних скабрезних подробиць, і що яскравіше описано, то ліпше продається книжка. Така відвертість свідчить про слабке розуміння потенціалу форми, яка нав’язує свої вимоги навіть усупереч нашій волі".

"Одного разу…" – це не сповідь. Ірен Роздобудько не переступає межу. Хоча пише відверто й щиро про своє минуле з почуттям гумору, але все ж залишає для себе чимало таємниць, не передбачених для пересічного читача.

За великим рахунком, письменницю можна назвати такою, яка зробила сама себе. Про це багато сказано в книжці. Зрештою, кожна людина – коваль свого щастя. Ірен Роздобудько довелося здолати чимало перепон, щоби посісти гідне місце в сучасній українській літературі.

Нема сенсу переказувати зміст книжки. Її треба читати. До речі, читається легко. Я подолав за один вечір, прихопивши трішечки нічного часу, бо не міг відірватися. Здається, авторка знаходить підхід до кожного читача, розповідаючи про своє життя. При цьому Ірен Роздобудько не нав’язує своєї думки. Просто розповідає про власний досвід, сподіваючись, що він багатьом стане у пригоді.

Ця книжка, пише Ірен Роздобудько, "… для молодих – аби вони зрозуміли, що життя прекрасне і … коротке. І йшли по ньому без страху. І для старших, аби вони пригадали своє – таке довге! – життя. І зрозуміли, що воно – прекрасне".

Приклад Ірен Роздобудько, коли письменниця розповідає про себе, не поодинокий у світовій літературі, проте для сучукрліту є радше винятком, ніж правилом. Ірен Роздобудько прокладає шлях. Її приклад вартий наслідування. Але завжди літераторові слід пам’ятати, що коли зважився на щирість, то треба бути щирим насамперед із самим собою.

Ірен Роздобудько назвала "Одного разу…" "неправильною книгою". У неї є своє тлумачення цього, і ви все зрозумієте, прочитавши книжку. Але, як на мене, це дуже правильна книжка, яка спонукає до роздумів. Якщо письменникові вдалося змусити читача мислити, стати співтворцем, то, значить, він недаремно витратив час на написання твору. Ірен Роздобудько, безумовно, це вдалося.

"Одного разу…" – крок вперед у літературній діяльності Ірен Роздобудько. Не вбік і не назад, коли захотілося відійти від своїх літературних героїв і розповісти про себе. Нам залишається лише чекати, в якому напрямкові піде далі письменниця. Особисто я очікую на шедевр з-під її пера.

Приємного читання!
 
Анатолій ВЛАСЮК